— Треба казати: «нагорі вважають за потрібне», або «нагорі хочуть»…
Присадкуватий опецьок зачервонівся, вилупив на Кулик баньки.
— Якщо ви зараз не вибачитеся за свій тон, — сказала слідча Кулик, — я подам рапорт.
Криворучко посопів, але вимкнувся.
— Гаразд, я вибачаюсь. Але й ви…
— Ми, товаришу полковнику, одержали свідчення на особу, яка страждає на нервово-психічний розлад. Зараз з версією працюємо, — вихопився наперед Стас.
— Вже краще… А скажу по щирості — цю справу треба розвалити.
У радіовідділі магазину «Хай фай» на Бессарабці завізно.
Біля телевізорів — жінки, а тут — чоловіцтво. Зацікавила якась квадросистема, вона бухкотіла об’ємним звуком.
Роздивлялися дорогущу річ як селяни на базарі корову, джерготали пташиною мовою щодо плат і транзисторів.
Командо придивлявся до асортименту, вклякнув перед стільниковими телефонами. Вродилося дівча у фірменному вбранні: «Чим допомогти?». Губи-щоки-очі дівчини «Хай фай» вигравали перламутром.
— Мобіла червоного кольору, такого ось розміру, торішня модель, з цифровою камерою, — показав малюнка. Дівчина з цікавістю зазирнула.
— Ви що, з Уралу? У нас щомісячне постачання. Найновіші марки. Дивіться вітрину.
Командо почитав нагрудний бейдж хайфайки.
— Мариночко, лиш на тебе надія. З’ясуй, чи не було такого впродовж місяця і чи є такі взагалі у продажу.
— Ви, дядьку, скажете, — пирхнула перламутрівка, — Десятки фірмачів, пряме постачання з-за кордону, хіба відстежиш. Марудне діло.
— Віддячу.
— Чесно?
— Чим завгодно.
— У вівторок о пів на шосту приходьте до загсу на Комінтерна. З пашпортом.
— ?
— Розписуватися будемо. Мені одружитися конче потрібно. Мій поматросіл і бросіл, а він, — дівчина поплескала себе по череву, — вас татом називатиме, — і реготнула.