— Слідча прокуратури Кулик Тетяна Іванівна.
— Про все, що відбуватиметься в прокуратурі, розповідайте мені. Поміркуймо:
Андрій і ваші діти. Хто з них — об’єкт злочину, а хто — випадкова жертва? Припустити, що учні й Андрій якось поєднані — не випадає. Прибрати Андрія, а замаскувати злочин у такий спосіб? Андрія до лицею я не направляв. Усі наряди в нас записуються, легко перевірити.
— Ви могли по-дружньому попросити, без запису.
— Міг. Але цього дня він повністю залежав від свого кліента — Кузьменка-старшого.
Що Андрій може опинитися в ліцеї, нихто взагалі не знав.
Візит за хлопчиком — ситуаційний. Прорахувати таке неможливо. То більше, що жоден з охоронців ніколи не забирав пацана з ліцею. Чиста випадковість.
— У вашому бизнесі є конкурентна боротьба?
— Гарне запитання. Я собі його теж ставив. Прибрати Андрія могли конкуренти. Але не так і не там. Обрати місцем вбивства ліцей, в якому вчаться іноземці… Якщо справа вийде назовні — це буде державний головний біль. Міжнародній скандал. Кому це потрібно? Никому.
— А хто міг його… прибрати?
— Ми всі працюємо в бізнесі. Там — гроші. І чималі. Перегуда — співвласник моєї фірми.
— Капіталіст, співвласник фірми, сам працює охоронцем?
— Фірма маленька, людей бракує.
— Фірма маленька, людей бракує… — повторила Зірка. — Про які грубі гроші щойно йшлося?
— Я вас недооцінив. Відповідаю: прибрати могли. Але не так і не там.
— Ви хочете сказати, що безневинна жертва — Перегуда, а не мої діти…
— Гаразд, поставимо питання так: хто і навіщо? Радше — навіщо і хто? Хочу почути вашу думку.
— Безглуздя.
— А ще?
— Безглуздя. Як і припущення щодо свідомого злочину.
Немає причин для масового вбивства дітей. Серед батьків постраждалих — жодного олігарха, жодного супер-банкіра, жодного депутата, жодного супер-журналіста, кого там іще вбивають? Вони нікому не стояли на заваді. Нікого з батьків не шантажували, нічого не вимагали, смерть дітей нікому нічого не дала. Вам що-небудь казав Андрій у лікарні, дав зачіпку?
— Він майже не приходив до тями. Щоправда, згадав про свій новий мобільник, з відеокамерою, дуже дорогий. Андрій любив такі забавки, цей привіз собі з Сингапура, куди їздив у відпустку, тішився ним, казав, що у нас другого такого не знайти. До речі, ви не пам’ятаєте, чи був у нього ця трубка, коли ви побачилися в їдальні?