Зірка подумки прокрутила кадри приходу до ліцейської їдальні охоронця. Ось він заглядає до обідньої зали, ось заходить, вітається з нею, питає,чи можна зачекати.
— Ні, не було у нього ніякої мобіли. Принаймні в руках.
— Він завжди його носив у нагрудній кишені куртки або піджака.
Зірка раптом згадала, що чула музичку, Андрій відповів комусь, а тоді ще дав його хлопцям роздивитися.
— Маленький такий, червоний?
— Виходить, не марив Андрій. Він по дорозі намацав, що трубки немає. Повернувся до їдальні, там уже нікого не було, окрім посудниці. Запитав про телефон, чи не випав бува з кишені. Вона закричала на нього, що тепер спати не буде, як він подумав на неї…
— Це на Лідку схоже, вона завжди кричить, характер у неї такий.
— Але ось що видається дивним. Андрій у понеділок знову забіг до ліцею, розпитати хлопців, так ця ложкомийка зустріла його як рідного. Тільки що не цілувала. А по дорозі його й прихопило. Ледь доплентався. «Швидку» викликали.
— Ви цей телефон у нього бачили? — запитала Зірка.
— Так.
— Я, здається, теж. Схожий…
Зірка здригнулася від різкого дзвінка у двері. Командо повернувся, ведучи за собою збудженого Олега Ткача.
— Старко, я прочитав послання на автовідповідачі. Хто це? І що ти тут робиш?
— Матка Боска, геть забула, Лесю. Знайомтесь, це мій… сусіда Олег Ткач. А це…
Командо перекотив сигарету з кутка в куток рота і промовчав. Олег на такі дрібниці зроду не реагував, не зважив і зараз. Він оцінив фактуру Командо.
— Десант. Гарячі точки. Батяня, батяня, батяня комбат, ти сєрдце нє прятал за спіни рєбят? Старко, ти йому не довіряєш, інакше мене б не покликала. Якась таємниця?
Командо зробив крок йому назустріч. Ткач позадкував.
— Олег — кримінальний телерепортер, усе знати — його професія, — вибачилася Зірка, — даруйте, нам час.
«От, дідча мати. Ще подумає, що я його боюся. А власне, чому не боятися, хто він такий? І все одно негарно вийшло…»
— Не карайтеся, — сказав Командо на сходах, знову прочитавши Зірчині думки. — Нікому повністю довіряти не варто.
Клятий Командо бачить її наскрізь. Телепатія — це ж смішно.
— Розколюйся, я дарма сюди припхався? — Олег правив своєї. — Не за лямуром же ти до нього поїхала.