— Прізвище, ім’я, по батькові, рід занять?
— Шевченко Юрій Володимирович, народний цілитель, фахівець з токсикології.
— Знаєте підсудну?
— Вона приїздила до мене з приводу отруєння учнів.
Я допоміг з’ясувати причину, порадив протиотруту. Дуже тішуся, якщо допомогло.
— Чи маєте медичну освіту?
— Так.
— Коли закінчили медінститут?
— Був виключений з п’ятого курсу за дипломну роботу, присвячену класифікації отрут, які розкладаються в організмі, не полишаючи сліду. Після зміни політичного курсу, зміг поновитися і закінчив інститут заочно.
— З тією самою дипломною роботою?
«Куди веслує адвокат? До чого тут освіта Щезника?» — оторопатіла Зірка.
— Ні. Перша моя дипломна робота про отрути зникла. Всі три примірники, друковані на машинці, заразом з чернетками.
Відновлювати її не схотів, та й за ці роки з’явилося багато нового. Я написав іншу роботу.
— Симчич розпитувала про властивості барбізону?
— Лише про те, як з отрутою боротися.
— Просила дістати якусь кількість рідини?
— Ні. Коли б і мав — не дав би.
— Чи знайомі ви з Олійник Лідією Ільківною?
— Так.
— Чи близько?
— Вона була моєю дружиною.
Лідія Олійник поспішала. Справу залагоджено, папери підписано, але й сумнів в очах директриси дитбудинку Лідії не примарився. Розглядала вона Лідку як Кашпіровський і Чумак укупі. Не про цуцика ж ішлося, не про кицьку.