— Ви добре знаєте Зірку? — Маріванна взяла з тумбочку в’язку ключів.
— Не певен.
— Притримайте мені, будь ласка, двері, так, дякую. Макс — це Зірчин кіт. За пашпортом Імператор Максимiліан. Зірка доручила кота Олегові Ткачеві, пам’ятаєте, номер другий у нашому списку? Попросила годувати і доглядати. А він виявився… Як принц Чарлз. Який любить полювання і не має серця. То я тепер годую Макса. Він здичавів уже. Накинувся на Шерифа, мало не загриз. Шерка його боїться. Бачте, я тільки сказала, що йдемо годувати Макса…
Шериф зробив спину верблюдом, аби його було менше, і цок-цок паркетом під стіл. Уклався, одвернувся, я вас не чую, а ви мене не бачите, маю справи важливіші за відгодівлю збоченого котиська.
— До чого ви спитали про телевізор? — Маріванна викрутила візка з квартири. — Дякую, я сама.
— До того, що не можна довіряти жодним очам. Лише — суворим фактам. Бо Шварценегер сьогодні — добрий Термінатор, а завтра — вбивця. А очі у нього ті самі.
— То може, я й вам дарма все розповіла? — затурбувалася стара.
Гість Маріванни вийшов на вулицю. Видобув мобільника.
— Що в тебе? Зрозуміло. Тепер слухай мене. Сьогодні її виписують. Сестра сказала, що чоловік за нею приїде по обіді.
Прослідкуй, куди повезе. Не забудь прибрати жучка з її лікарняного ліжка. Нам чужі балачки про аналізи та процедури ні до чого. Постав жучка на нове місце, маю чути всі її розмови. Я тебе не вчу. Просто нагадую.
Натицяв іншого номера.
— Це я. Де дипломатичний ліцей знаєш? Бігцем. Потрібна трудова книжка Олійник Лідії Ільківни. Там секретарка молоденька — Тамара. Звідки я знаю як? Запропонуй руку й серце. Я сам прослідкую за Ткачем и з ним поговорю. Відбій.
Джип рвався в бій. Мотор стиха гарчав. Раптом обізвався телефон.
— Даруйте, це ви? — озвалася у слухавці Маріванна.
— А це ви?
— Я згадала. У Зірки кілька разів бувала дуже гарна жінка.
Елла Ганська. Лікарка, професорка. Співає чудово, сама, уявляєте, пише пісні.
— Де працює?
— Не знаю. Мене до інституту ортопедії прилаштувала.
Але вона там не працює.
— Як прізвище лікаря, якого вона вам порекомендувала?
— Шеро, де мої окуляри? Якимець Іван Павлович. Чуйна людина. У нього золоті руки. І ще… не знаю, чи можна вам казати. Я вже не вірю нікому…