— Маю нагальну справу, потребую вправного перекладача.
— Знайдемо.
Сьогодні мала виписуватися Тетяна. До біса невдало все складалося. Втім Кулик не рефлектував. Не дошукувався причин, не нарікав на долю, не питав як Йов Господа: за віщо.
Склав план і послідовність першочергових дій: не пустити дружину на роботу, допровадити до санаторію, не зводити очей з Лідії, тримати на інформаційному ланцюгу Стаса. Мав і болючу скабку у голові — хто викрав теку з документами зпід Тетяниної подушки і навіщо? Юридичної сили ті папірці не мали, до ладу не оформлені, ще й копії. Оригінали Тетяна тримала у сейфі. Коли вранці виявила зникнення теки, втратила голову, панічно поривалася мчати до прокуратури, благала Ігоря їх забрати, аби не втрапили комусь на очі.
Новий стрес міг стати фатальним. — Ігоре Гавриловичу? — здивувався Стас, забачивши на порозі кабінету Кулика. — Щось трапилось?
— А ти вже облаштувався.
Якби Стас умів, почервонів би. А от не вмів. Хіба відвів набік очі.
— Я тимчасово. Доки Тетяну Іванівну не випишуть. Тут зручніше. У моїй кімнаті щодень рейвах, швендяють, несила зосередитись.
— А тобі навіщо зосереджуватися?
— Як вам сказати, — Стас вийшов з-за столу, причинив двері. — Я знайшов у сейфі таке… Все розслідування може піти на пси.
— У тебе який зір?
— Стовідсотковий.
— Отож, добре бачиш, з якого боку масло й ковбаса, а з якого — дуля без масла. Ти мені зараз усе віддаси, ту Тетянину теку з сейфу, а я… — Кулик затнувся і посміхнувся, — а чорт його знає, що я для тебе зроблю, не знаю, що й придумати. Просто закінчимо справу без новин і пригод. Гут?
— Зер гут, герр гауптман! — клацнув підборами Стас. — Айне колонен шпацірен, цвайне колонен маршірен.
— Ну от і все. На моїх очах Зірка більше не з ким не спілкувалася, — сказала Маріванна. — Я начебто всіх згадала… Чому я вам повірила? Бачила з Зіркою? Згадані мною персоналії теж з нею спілкувалися, навіть дружили… У вас добрі очі.
— Маріє Іванівно, ви дивитесь телевізор?
— Детективи. Це для мене інститут підвищення кваліфікації. Занотовую деякі прийомчики. От, наприклад…
— Даруйте, іншим разом.
Дзенькнув будильник.
— Поїхали, Шерифе, Макса годувати.
Гість Маріванни озирнувся з порогу.
— Кого?