— А я збирався до тебе. Ходімо на двір. Тетяна все’дно спить. Тобі там робити нічого. Я завезу на роботу.
— А квіти? — Стас тримав на відльоті червоно-рожеву клумбу в шерехливому целофані.
— Сестричка пристроїть, Тетяна квітам зрадіє.
— А я обізнався, — засміявся до Ігоря рудовусий чоловік, виходячи з туалету з мокрим кульком апельсинів. — Уявляєш, моя в іншій палаті, переплутали. У незнайомих у тумбочці порпався! Трапиться ж таке.
— Хто він? — Станіслав Павлович провів чоловіка поглядом.
Кулик змахнув рукою.
— Маю розмову.
В авті Ігор Кулик виклав Стасові свої міркування.
— Вона знає? Бо матиму видерті роки.
— Всім вигідніше, щоби справу закінчив ти. Нова людина доки в’їде, сам розумієш. Наша пісня гарна-нова…
— Пойняв — нє дурак, дурак би не пойняв.
— Наскільки я інформований, Вареник дав жорсткі строки.
— Він, сарака, з штанів вискакує, поки без лампасів. Ладен сам бігати нишпоркою. Але — не вміє, чисто по жизні, не вміє. Нашу справу робити, не в Чапаєва грати, у кого шалабон дужчий. Дитячий конструктор «лєго» бачили? Отож. Купа штучок, хто що стулить. Один — будинок, другий — танк, а третій сортир, та в ньому й утопиться. Скласти з фактів щось пристойне і корисне, а до того ж вірогідне — це фокус-покус.
Як колись замовляли цилюрникові фризуру: абисте при папєнькє по-нашому, а без папєнькі алякапуль.
— З Вареником треба побалакати? Аби тобі не заважав?
— Він мене марципанчиками обкладе на золотій таці, аби швиденько впорався. Йому, даруйте, дружина ваша як зламаний зубний протез — і не поїси, і не натисни. Спасибі, що підвезли.
— Чекай. Я з тобою. Тетяна просила дещо взяти у неї на столі. Допоможеш?
— Якщо це не службова таємниця, — Станіслав Павлович засміявся.
Стас крокував прокуратурою попереду Кулика, похазяйськи, ручкався, вітався, домовлявся.
На столі слідчої Кулик лежала допотопна картонна тека з кошлатими поворозками. Ігор розгорнув. «Я, Симчич Зірка Орестівна…», «Я, Шушунова Світлана Михайлівна…», «Я, Митроха Василь Федорович…» Папірець з нерівним олівцевим написом «Перший шлюб Олійник. Перевірити!»
— Щось цікаве? — зазирнув Стас.
— Тобі ні до чого. Тетяна хоче попрацювати в лікарні.