Я не хочу втратити тебе. І нашу дитину…
— Хлопчика, — по щоці Тетяни Іванівни повзла сльоза.
— Це вона сказала?
Чоловік видобув з кишені хусточку, втер її мокре обличчя.
Тиха істерика вже струшувала дружиною. Намочив хусточку водою, склав удвічі, поклав хворій на чоло. Тетяна кілька хвилин тихо схлипувала, сльози вщухли.
До палати зазирнув чоловік з рудими вусами. Лікарняний куций халат напинався на крутих плечах. Кивнув привітно подружжю, оглянув палату.
— Я до вашої сусідки.
— Вона на процедурах.
— Не заважатиму?
Чоловік поклав на сусідню тумбочку пакета з апельсинами, забрав порожні банки. Хотів покласти до тумбочки принесене, необережно впустив. Апельсини покотилися підлогою. Чоловік знітився.
— От іще одоробло, — вилаявся, — даруйте, я зберу, сто разів перепрошую.
Чоловік порачкував попід ліжко Кулик збирати цитруси.
Ще раз вибачився, вийшов.
— Піду помию, — сказав.
— Я прийматиму рішення, — продовжив Ігор Кулик. — Твоя хвороба зараз доречна. Пробач. Тобто все обійшлося, але полежати доведеться. Справою Олійник займатиметься Стас як твій заступник. Його сумління не мучать, він щаслива людина на рівні першої сигнальної системи. Він зробить так, як буде краще всім. Хоч це й не моя компетенція, я людина маленька, але я порадився з компетентними хлопцями з Адміністрації, з завгаром Генпрокуратури… Всі кажуть, треба кермувати до теракту. Це зараз на часі, і розкручується швидко, і наслідки гучні… А ми врятуємо нашого малого.
Нехай лише народить.
— Забери у мене… в кабінеті… в теці. Побачиш сам.
Негайно. Хай не бачить Стас. Ігор Кулик зачекав, доки медсестра скінчить маніпуляції з крапельницею, простягнув гроші.
— Вона спатиме до ранку, це кращі ліки, — медсестра заховала цупкого папірця.
В коридорі Кулик закусив сигарету, заляпав по кишенях по запальничку.
— Тут курити не можна, — сказало над вухом. — Здрастуйте, Ігоре Гавриловичу, як вона?
Станіслав Павлович виглядав енергійним, ладним бігти на життєві лови.