— Вона приходила ще?
— Так.
— Коли?
— Число?
— Вже після випадку в ліцеї?
— Днями, — голос Шушунової впав до шепоту. — І ви знову дали їй отруту?
Шушунова заридала. Слідча жбурнула об стіл ручку. Допит скінчився.
Щось не так. Нічого нового Шушунова не сказала, лиш потвердила здогад. Десь далеко задзижчав комар. Що зачепило у відповідях? Кулик здолала напад слабкості, увімкнула магнітофон, прослухала плівку. Не могла зосередитись. Що зі мною сьогодні! Випити кави…
«Разведьонка повинна бути напакована», — сказала з магнітофону Шушунова. Ось воно! Перемотала плівку на початок. Увімкнула магнітофон на запис, стираючи допит.
Взяла олівця, записала на окремому аркуші: «Перший шлюб Олійник. Перевірити!» На знакові оклику олівець тріснув.
Поклала папірця до теки з листом Шушунової, заявою священика, свідченнями Симчич. Зав’язала шворочки, хотіла вкласти теку до сумки…
Тетяна Іванівна не завважила, що картинка перед очима заколивалася, втрачаючи колір, чіткість обрисів. Задзижчав комар. Голосніше. Для комарів ще рано — ворухнулося на денці. Комар погодився і відлетів. Тиша і спокій.
— Лежи. Це — я, — над Кулик схилилося обличчя чоловіка.
— Що таке? — прошелестіла Тетяна Іванівна.
— Ми злякалися, що інсульт. Пронесло. Перепрацювала.
Тепер лежи.
— Треба щось робити… Рятувати дитину.
— Лежи тихо. Там — Стас. Він закінчить справу.
— Він не знає… всього.
— Послухай мене. Ти чуєш? — Ігор Кулик підвівся, причинив двері щільніше, знову присів на краєчок ліжка.
— Чую.
— Я не хочу, щоби ти вирішувала. Вибір між обов’язком і дитиною роздере тебе на шматки. Вже майже розірвав.