«Ґуґлери прикривають сенаторів?»
«Не ґуґлери. Це робилось зі стороннього сайта. Блок IP-адрес зареєстрований в окрузі Колумбія. І з цих усіх адрес підключались користувачі Gmail. А тепер вгадай, кому належать облікові записи?»
«Ти стежила за чужою поштою на Gmail?»
«Окей, так. Ну переглянула листи. Всі це роблять час од часу, і з багато гірших причин, ніж я. Але заціни — виявляється, що уся ця діяльність керується фірмою, що лобіює наші інтереси. Просто виконують свою справу, захищають інтереси компанії.»
Ґреґ відчув, як пульсувала кров у скронях. «Ми повинні комусь розповісти.»
«Користі від того не буде ні на гріш. Вони про нас все знають. Вони можуть бачити кожен запит на пошук. Кожне повідомлення електронною поштою. Кожен знімок, де нас вловила вебкамера. Бачити, хто в наших соціальних мережах… От ти знав, що якщо у тебе 15 приятелів на Orkut, то статистистично можна бути цілком певним, що тебе відділяє від тих, котрі вкладали гроші у „терористичні“ проекти, не більше трьох кроків? Пам’ятаєш аеропорт? От-таке чекає на тебе в значно більших кількостях.»
«Майя, — сказав Ґреґ, збираючись з думками. — Здається, через таке їхати в Мексику — то трохи занадто, хіба ні? Просто кинь роботу. Ми можемо організувати якийсь стартап, чи ще щось. Це ж безглуздя.»
«Вони до мене сьогодні приходили, — відповіла вона. — Два службовця з МНБ, по політ-питаннях. Сиділи кілька годин. І задавали мені купу важких питань.»
«Про Google-очисник?»
«Про моїх друзів та родину. Про мою пошукову історію. Про особисту історію.»
«Господи.»
«Прислали мені повідомлення. Вони слідкують за кожним моїм клацанням, за кожним пошуком. Пора рухатись. Пора вибратись за периметр.»
«Але в Мексиці є офіс Google, прикинь.»
«Нам треба йти», — сказала вона з твердістю.
«Лорі, ти що про це думаєш?» — запитав Ґреґ.
Лорі гепнула псів поміж плечі. «Мої батьки виїхали зі Східної Німеччини в ’65-му. Вони розповідали мені про Штазі. Таємна поліція підшивала в твою особову справу усе — розповів непатріотичний анекдот — геть усе. Чи то навмисне чи ні, але Google створив точнісінько таке саме.»
«Ґреґ, ти йдеш?»
Він глянув на собак і заперечно покрутив головою. «У мене залишилося трохи песо, — сказав він. — Візьміть. Обережно там, гаразд?»
Майя виглядала так, ніби збиралась ввалити йому ляпаса, але трохи заспокоївшись, гаряче його обняла.
«І ти будь обережним», — прошепотіла вона йому в вухо.
По нього прийшли за тиждень. Додому, посеред ночі, як він собі й уявляв.
Двоє чоловіків з’явились у нього на порозі зразу по другій ночі. Один тихо стояв біля дверей. Другий усміхнений, низенький і зморшкуватий, в спортивній куртці з плямою на одному лацкані та з прапором США — на іншому. «Ґреґ Лупінські, у нас є причини підозрювати Вас у порушенні Акту про комп’ютерне шахрайство і зловживання — видав він у якості вступу. — Зокрема, отримання несанкціонованого доступу, за допомогою чого було скоєно збір інформації. В разі першого притягнення до кримінальної відповідальності — десять років. Виявляється, те, що ви з вашою подружкою зробили з записами Google про вас, вважається злочином. І…, а що ж випливе до суду? Усе те, що ви витерли зі своїх досьє, це для початку.»