Ґреґ програвав цю сцену в голові вже тиждень. Він планував усякі хоробрі слова, що скаже у відповідь. Це його хоч якось займало, поки він чекав новин від Майї. Вона так і не зателефонувала.
«Я б хотів би зв’язатись з адвокатом», — ось і все, на що він спромігся.
«Це Ви можете зробити, — сказав низенький чоловік. — Але хтозна, можна й якось краще це владнати.»
Ґреґ оволодів голосом. «Я хотів би глянути на ваше посвідчення», — вимовив він, запинаючись.
Обличчя чоловіка, схоже на морду басет-хаунда, просвітліло, коли він здивовано хихикнув. «Мужик, я не коп, — відповів він. Я консультант. Google мене найняв — моя фірма представляє їхні інтереси в Вашингтоні — для створення взаємовідносин. Звісно, ми не втягували б сюди поліцію, не поговоривши спершу з тобою. Ти ж частина родини. По суті, я прийшов з пропозицією.»
Ґреґ підійшов до кавоварки, викинув старий фільтр.
«Я піду в газету», — сказав він.
Чоловік кивав, ніби обдумував. «Ну звісно. Ти можеш завтра зранку піти в офіс „Кронікл“ і все їм викласти. Вони шукатимуть джерело, яке б це підтвердило. Не знайдуть. І поки вони намагатимуться його знайти, ми знайдемо їх. Тому, мужик, чому б тобі мене не послухати, га? В мене взаємовигідна справа. І я нею добре займаюсь.» — він зупинився. «До речі, в тебе прекрасна кава, але зерна варто було б спершу трохи сполоснути. Дещо зменшує гіркоту і дає вийти ароматові. Дай-но мені друшляк.»
Ґреґ дивився, як чоловік мовчки зняв куртку і повісив її на кухонний стілец, потім розстібнув манжети, акуратно закотив рукави і засунув дешевий електронний годинник до кишені. Він висипав кавові зерна з кавомолки у друшляк і сполоснув їх під краном.
Він був трохи товстуватий і дуже блідий, і діяв з доладністю електронного інженера. Виглядав він на справжнього ґуґлера, такого, який переймається дрібницями. Знав він і те, як поводитись з кавомолкою.
«Ми проводимо набір у Корпус №49…»
«Нема ніякого Корпусу №49» — автоматично відповів Ґреґ.
«Звісно, — сказав мужик, усміхнувшись з натяжкою. — Нема ніякого Корпусу №49. Але ми збираємо команду для оновлення Google-очисника. Знаєш, код Майї був не дуже ефективним. Повно багів. Потрібне оновлення. Ти б підійшов, і те, що тобі відомо, не матиме значення, якщо ти повернешся.»
«Неймовірно, — розсміявся Ґреґ. — Якщо Ви думаєте, що я буду допомагати дискредитувати політичних кандидатів в обмін на заступництво, то ви дурніші, ніж мені видавалось.»
«Ґреґ, — сказав чоловік. — Ми нікого не очорнюємо. Ми просто трохи дещо підчистимо. Для декількох окремих людей. Розумієш, що я хочу сказати? Будь чиє Ґуґл-досьє, при детальнішому вивченні, трохи страшнувате. А сьогодні детальне вивчення — непохитне правило у політиці. Висуваєш свою кандидатуру — це те ж саме, що йдеш на відкритий публічний прийом до проктолога.» Він засипав каву в французький кавник і опустив прес, його обличчя при цьому викривилось в урочистій зосередженості. Ґреґ дістав дві кавові чашки — звичайно, горнятка з логотипом Google — і подав їх чоловікові.
«Ми для наших друзів зробимо те ж саме, що Майя зробила для тебе. Невеличке підчищення. Ми лиш хочемо зберегти їхнє приватне життя. І все.»
Ґреґ сьорбнув кави. «А що з тими кандидатами, яких ви не чистите?»
«Еге ж, — сказав мужик, ледь всміхнувшись Ґреґові. — Ти правий, їм доведеться трохи несолодко.» Він пошукав щось у внутрішній кишені куртки й дістав звідти декілька складених аркушів. Розрівняв їх і поклав на стіл. «Ось один з тих добрих хлопців, яким потрібна наша допомога. Це була роздруківка пошукової історії, що належала кандидатові, чию кампанію Ґреґ підтримував на трьох попередніх виборах.»
«Чувак приходить до свого номеру в готелі після навіженого дня передвиборної кампанії, врубає лептоп і пише в рядку пошуку „звабливі попки“. Прямо ґвалт, правда? Ми на це дивимось так: за таке відсторонити доброго чоловіка від подальшого служіння своїй країні — це якось не по-американські.»
Ґреґ повільно кивнув.
«Ну то ти поможеш мужику?» — спитав чоловік.
«Так.»