«А чому ж тоді така інтрига?»
Майя зітхнула і обняла лабрадора, що буцався їй об коліно своєю здоровенною головою. «Їхні агенти — як воші. Скрізь. Приходять на наші зустрічі. Таке відчуття, мов працюєш в якомусь радянському міністерстві. А допуски до інформації з безпеки — нас розділено на два табори: допущені і підозрювані. Ми всі знаємо, кого допущено, але ніхто не знає, чому. В мене допуск є. На щастя для мене, зараз не відстороняють за те, що ти лесбіянка. Жоден допущений не став би обідати з недопущеним.»
Ґреґ відчув страшенну втому. «То, певно, мені пощастило, що я з аеропорту вибрався живим. Якщо б все пішло погано, я б став „зниклим безвісти“, га?»
Майя пильно гляділа на нього. Він чекав відповіді.
«Що?»
«Я тобі зараз щось скажу, але ти не смій навіть думати коли-небудь це повторити, гаразд?»
«Е-е-хм… ти ж не член терористичного осередку, правда?»
«Тут все геть не просто. Справа ось в чому: огляди, що здійснюються МНБ в аеропортах — це як шлюз. Дозволяє агентам звузити критерії пошуку. Якщо вже тебе відтягли для додаткової перевірки при перетині кордону, ти одразу стаєш для них «предметом уваги», — і тебе вже ніколи й нізащо не облишать. Вони постійно скануватимуть вебкамери в пошуках твого обличчя і ходи. Читатимуть твою пошту. Слідкуватимуть за тим, що ти шукаєш в неті».
«А ти ж ніби казала, що суди не дали б їм…»
«Суди не дадуть ґуґлити всіх підряд. Але якщо вже ти попався в систему, то це перетворюється на селективний пошук. Все законно. А як тебе почали ґуґлити, то конче щось знайдуть. Всі твої дані передаються в один великий ящик, що на основі відхилень від статистичних норм перевіряє їх на відповідність „підозрілим шаблонам“, щоб викрити тебе.»
Ґреґ відчув, як нудота приступила до горла. «Як, до біса, це могло статись?! Google був гарним місцем. „Не будь лихим“, еге ж?» Це був девіз компанії, і для Ґреґа він відіграв величезну роль у тому, чому доктор комп’ютерних наук подався зі Стенфорда прямо до Маунтин-В’ю.
У відповіді Майї явно проступав сміх: «Не будь лихим? Ти що, Ґреґ? Група, що лобіює наші інтереси, — це та сама купка крипто-фашистів, яка намагалась облити лайном кандидата Керрі. Ми вже бозна-як давно втратили цноту нашої лихості.»
Вони хвилину помовчали.
«Все почалося в Китаї, — нарешті заговорила вона. — Щойно ми розмістили наші сервери на материку, вони перейшли під юрисдикцію КНР.»
Ґреґ зітхнув. Він занадто добре знав, як хапається Google: щоразу, як ти побуваєш на сторінці, де є реклама від Google, чи щось глянеш на Google-мапах, чи в Google-пошті, ба навіть надішлеш листа на чужий рахунок на Google, — компанія сумлінно збирає твою інфу. Нещодавно програма оптимізації пошуку, що стоїть у них на сайті, почала використовувати ці дані для підгонки видачі по пошуках під конкретних користувачів. Для рекламодавців це стало революційним інструментом. А в авторитарної влади можуть бути на думці і інші цілі.
«Вони користуються нами для того, аби збирати досьє на людей, — вела Майя далі. — Коли їм треба когось заарештувати, вони приходять до нас, щоб знайти привід заарештувати ту людину. В Китаї, що би ти не глянув у неті, практично все вважатимуть порушенням закону.»
Ґреґ кивнув головою. «А навіщо їм було ставити сервери в Китаї?»
«Уряд сказав, що в іншому разі вони нас блокуватимуть. А Yahoo вже там працювали.» Вони обоє насупились. На якомусь етапі у працівників Google виникла справжня одержимість Yahoo, вони більше переймалися тим, що робить конкурент, аніж якістю роботи власної компанії. «Ну то ми на це й пішли. Звісно, багатьом з нас ця ідея не подобалась.»
Майя сьорбнула кави й понизила голос. Один з собак наполегливо щось винюхував у Ґреґа під стільцем.
«І практично одразу китайці просили про введення цензури на результати пошуків, — сказала Майя. — Google погодився. Відмовка компанії була просто смішною: „Ми не робимо лихого — ми даємо споживачам доступ до більш якісного інструменту пошуку. Якщо серед результатів пошуку видавались би лінки, по яких вони не можуть перейти, це їх лише дратувало би. Воно тільки зашкодить зручності користувача.“»
«А далі як?» Ґреґ відштовхнув від себе собаку. Майя виглядала ображеною.
«Тепер ти предмет уваги, Ґреґ. За тобою Google-стеження. Тепер все життя тобі хтось заглядатиме через плече. Ти ж знаєш сформульовану мету компанії? „Організація світової інформації.“ Всієї, що є. Мине п’ять років, і ми знатимемо, скільки кавалків ти насрав, перш ніж спустити воду. А тепер поєднай це з автоматичною підозрою до кожного, хто підходить під статистичний портрет поганця, і тебе —»