Чоловік покивав. «Я все розумію. І саме тому я тут з вами говорю. Вам от як здається, чому реклама про ракетне моделювання так часто вам показувалась?»
Ґреґ напружив мозок. «Гаразд, зробіть ось що. Введіть в пошуку „фанатики кави“». Він дуже активно працював з цією групою, допомагав їм у розробці сайту для їхньої служби розсилки про кращу каву місяця. Марка, яку вони збирались представити під час запуску служби, називалась „Реактивне паливо“. „Реактивне паливо“ і „Запуск“ — ось це, певно, і змусило Google виригнути рекламу про моделі ракет.
Вони вже вийшли на завершальний етап, як вирізаний з дерева чоловік знайшов фотки з Гелловіну. Вони були під завалом з трьох сторінок результатів пошуку по запиту „Ґреґ Лупінськи“.
«Це була вечірка на тему Війни в Затоці, — сказав він. — В Кастро.»
«А Ви тут у костюмі…?»
«Терориста-смертника», — відповів він несміло. Його пересмикнуло лише від того, що він вимовив ці слова.
«Пройдіть зі мною, пан Лупінськи», — сказав чоловік.
Коли його відпустили, була вже третя ночі. Його валізи самотньо стояли біля багажної каруселі. Він їх взяв і побачив, що їх відкривали і потім недбало закрили. З усіх боків стирчав одяг.
Повернувшись додому, він виявив, що всі фальшиві доколумбівські статуетки потрощено, а на новісінькій мексиканській сорочці з білої бавовни стоїть зловісний відбиток підошви, якраз посередині. Одежа більше не пахла Мексикою. Вона тхнула аеропортом.
Спати він не збирався. Нізащо. Йому треба було про це поговорити. Була лише одна людина, що могла б це сприйняти. На щастя, вона в таку пору зазвичай не спала.
Майя почала працювати у Google за два роки до Ґреґа. Саме вона переконала його поїхати до Мексики, коли він отримав готівку з опціонів. Хоч куди, казала вона, де можна було б перезавантажити своє існування.
У Майї було два велетенських лабрадори шоколадного кольору, і дуже, дуже терпляча подруга на ім’я Лорі, котра могла знести будь-що, крім того, щоб її тягло по парку Долорес о шостій ранку за собою 160 кіло слинявої собачатини.
Майя потягнулась за своїм газовим балончиком, коли Ґреґ підбігав до неї, потім на мить зупинилась і замислилась, а впізнавши його, розкинула обійми, випустивши з рук повідці і наступивши на них кедами. «А де від тебе решта? Чувак, круто виглядаєш!»
Він теж її обняв, раптом усвідомивши, як він смердить після ночі докучного ґуґлінгу. Він спитав: «Майя, що ти знаєш про Google і МНБ?»
Вона вся напружилась, щойно він про це запитав. Один пес почав скавуліти. Вона оглянулась, потім кивнула у напрямку тенісних кортів. «На вершечку ліхтарного стовпа; тільки не дивись, — сказала вона. — Це одна з наших муніципальних точок доступу WiFi. Там вебкамера з широким кутом огляду. Коли говориш, відвертай від неї лице.»
Якщо дивитись у великій перспективі, то обплутати місто мережею вебкамер коштувало Google’у зовсім недорого. Особливо якщо зважити на можливість подавати людям різні рекламні оголошення в залежності від того, де вони сидять. Ґреґ не звернув особливої уваги, коли зображення з камер на усіх цих точках доступу стало можливо переглядати широкому загалу. Ну стався блог-шторм десь на цілий день, поки люди бавились цією всевидючою цяцькою, розглядаючи в великому збільшенні райони курсування повій, але невдовзі запал згас.
Почуваючись по-дурному, Ґреґ промимрив: «Ти жартуєш».
«Пішли зі мною», — відповіла Майя, відвертаючись від стовпа.
Собаки не зраділи, що їхнє гуляння скоротили, і поки Майя готувала каву, вони виражали на кухні своє невдоволення.
«Ми пішли на компроміс з МНБ, — сказала вона, дістаючи молоко. — Вони погодились припинити порпатись в наших журналах пошукових запитів, а ми дозволяємо їм бачити, яка реклама показується користувачам.»
Ґреґа починало нудити. «Але чому? Тільки не кажи, що в Yahoo погодились раніше…»
«Ні, ні. Ну тобто так, звичайно. З Yahoo вже йшла така інформація. Але Google теж погодився не тому. Ти ж знаєш, республіканці ненавидять Google. А ми в переважній більшості вважаємось демократами, тому робимо усе можливе для примирення з ними, поки нас не роздерли на шматки. Це ж не ІІО (Інформація для ідентифікування особистості, такий собі токсичний смоґ ери інформації) — це лише метадані і все. Так що це лиш мале зло.»