«Дайте мені шість рядків, написаних найбільш шанованим серед людей, і я знайду в них причину для його повішення»Кардинал Рішельє
«Ми не достатньо про вас знаємо»Ерік Шмідт, виконавчий директор Google
Ґреґ приземлився у Міжнародному аеропорту Сан-Франциско о восьмій вечора, проте поки він дістався початку черги до митного контролю, було вже за північ. Він вийшов з першого класу, засмаглий, мов горіх, неголений, з відчуттям легкості в тілі після проведеного місяця на пляжі в Кабо (плавання з аквалангом тричі на тиждень, і зваблення французьких студенток решту часу). Коли він вилітав з міста місяць тому, то був згорбленим пузатим мішком. А тепер це бронзовий божок, в якого цілили зачарованими поглядами стюардеси в бізнес-класі літака.
Чотири години у черзі до митного контролю, і з божка він сповз знову до рівня людини. Відчуття легкої ейфорії геть вивітрилось, задницею стікав піт, а в плечах і шиї відчувалось таке напруження, що верхня частина спини нагадувала тенісну ракетку. В айподі батарейка давно вже сіла, а відтак робити було нічого, крім як підслуховувати розмову однієї пари середнього віку, що стояла попереду.
«Чудеса сучасних технологій», — сказала жінка, киваючи на табличку, що висіла поряд: „Імміграція — Powered by Google“.
«Я думав, що це почнеться не раніше, ніж наступного місяця.» Чоловік то знімав, то знову одягав величезне сомбреро.
Ґуґлінг на кордоні. Господи. Ґреґ звільнився з Google півроку тому, отримавши достатній стаж для повного використання опціонів, перевів їх у готівку і вирішив потратити час на себе, — що виявилось менш втішним, ніж він очікував. Більшість часу протягом п’яти місяців по звільненню він ладив компи друзям, дивився денні програми по телевізору, набрав п’ять кіло, у чому звинувачував своє перебування вдома, а не в Ґуґлплексі, де був добре обладнаний спортзал.
Звичайно, він мав бачити, що це станеться. Влада США викинула 15 мільярдів на створення бази відбитків пальців і фотографій усіх, хто перетинає кордон, і не впіймала жодного терориста. Ясно, що громадський сектор не був готовий «шукати як годиться».
Співробітник Міністерства національної безпеки (МНБ) з мішками під очима скоса заглядав на свій монітор, штрикаючи пальцями-сосисками в клавіатуру. Не дивно, що з цього клятого аеропорту вибиратись доводиться чотири години.
«Добрий вечір», — сказав Ґреґ, простягаючи чоловіку свій вогкий від поту паспорт. Співробітник служби хрюкнув і просканував паспорт, далі втупився в монітор, постукуючи пальцями. Сильно. В нього на краєчку рота зачепились якісь сухі крихти, він вистромив язика і постарався їх злизати.
«Хочете щось мені розповісти про червень 1998-го?»
Ґреґ підвів погляд від журналу „Departures“. «Перепрошую?»
«Ви залишили повідомлення на каналі alt.burningman 17 червня 1998 року, в якому йшлося про ваш намір відвідати фестиваль. Ви написали: „А хіба чудо-гриби — то така вже погана ідея?“»
Слідчий у додатковій кімнаті догляду був старшим чоловіком, таким худим, що здавалось, ніби його вирізано з дерева. Його питання сягали значно глибше грибів.
«Розкажіть про свої хобі. Цікавитесь ракетним моделюванням?»
«Чим?»
«Моделюванням ракет».
«Ні, — відповів Ґреґ. — Ні, не цікавлюсь.» Він відчув, до чого це все йде.
Чоловік щось записав, потім трохи поклацав. «Розумієте, я питаю про це, бо бачу різкий зріст кількості рекламних оголошень про обладнання для ракет, що показувались у результатах ваших пошуків та на пошті Google.»
У Ґреґа всередині все похололо. «Ви переглядаєте мої пошукові запити і пошту?». Він до клавіатури не підходив вже місяць, проте знав, що інформація, введена у пошуковий рядок, розповість про нього більше, ніж те, що він розказував своєму психіатру.
«Заспокойтесь, будь ласка, шановний. Ні, я не переглядаю ваші пошукові запити», — глузливо скиглячи відповів чоловік. «Це було б неконституційно. Ми можемо лише бачити ті рекламні оголошення, що показуються при перегляді пошти і в результатах пошуку. В мене тут є брошура, в якій все це пояснюється. Я вам її дам, коли ми тут усе закінчимо.»
«Але ж реклама нічого не значить, — залопотів Ґреґ. — Мені приходить реклама про рінгтони Енн Калтер кожного разу, коли я отримую листа від свого друга з містечка Калтер у Айові!»