— Нікого не чекаю, — зронив я і пішов відчиняти.
Не повний вже я бевзь, щоб у нашій ситуації навстіж розчинити двері перед першим–ліпшим, не подивившись, хто там.
…До такого я таки не був готовий: просто в імпортну оптику вічка весело усміхалась моя давня подруга Віолетта.
Вона, у «маленькій чорній сукні», вигаданою жінкою усіх часів і народів, у модельних туфельках на високих підборах, з мініатюрною дамською сумочкою, стильною зачіскою і загадковою легенькою півусмішкою, була приваблива й еротична, як Дженіфер Тіллі. І фігурка у неї, як на мене, анітрохи не гірша. А волосся було знов її природного кольору – вівсяної соломи.
— Ти не сам? – одразу відчула вона сторонніх людей у приміщенні.
— Хлопці знайомі з Німеччини приїхали, — сказав я так, аби на кухні розібрали мої слова. – Заходь.
— Може, я іншим разом? – засумнівалася Віолетта. Востаннє вона була у мене позаминулого року:
— А буде той раз років за декілька, — не погодився я, переступив через поріг і за руку просто завів її до помешкання.
— До речі, привіт, — сказала дочка колишньої співробітниці і поцілувала мене у щоку. Добре, що я сьогодні перед архівом хоч поголився!
Поцілунок при зустрічі – наша давня з нею традиція, позбавлена сексуальної складової, але сьогодні в неї був такий вражаючий вигляд, неймовірний парфум і лоскотно–невловимий жіночій запах, що я мимоволі захвилювався. А втім, завжди відчував від неї запах жінки.
У кожної людини є особистий, лише їй притаманний запах, який наш ніс досі відчуває ще з прадавніх віків, коли від того залежали життя і смерть, от тільки свідомість відмовляється ідентифікувати його за непотрібністю, і лише підкірка вперто сигналізує нам про нього, а ми інтуїтивно сприймаємо ці сигнали, від яких і залежить наше перше, найвірніше, враження від людини.
І якщо людина не подобається нам з першого погляду – це її запах сприймається нами негативно. І навпаки. Що там пахне: гормони–феромони – не знаю, але пані, аромат якої ти відчуваєш само як запах жінки, буде збуджувати і приваблювати тебе завжди.
Так от: Віолетта з першого дня пахне мені жінкою. Якщо бути до кінця відвертим перед собою, не лише вона. Он і Світлана також, і ще дехто… Але жодна – сильніше. Тільки одного разу за відомих вже вам обставин я відмовився визнавати це. І сталося це саме у той день, коли я не пішов до кабінету Агнешки Болеславівни, де вона «виставлялася» за весілля дочки.
Моїм хлопцям Віолетта , очевидно, теж пахла. Ріхард витріщився на неї нерухомо, як з мармуру виструганий, і мовчав, наче язика проковтнув, а Віталій Валентинович заходився підставляти їй стільця — звісно, біля себе.
— Дякую, я вже поближче до Олексія Володимировича, — грайливо відмовилася жінка і підсіла до мене, таки досить близько.
— Представляю тобі Ріхарда Шваненвальда, звукорежисера з Берліна, і пана Віталія… е–е–е–е… — як сказати, вирішував я, – не «офіцера» ж «спецслужб»?
— Експерта з організаційних питань, — допоміг мені вискочити на сухе майор. Він простягнув Віолетті візитівку, потім подумав і видав кожному з нас теж по одній. «Віталій Валентинович Славнорибський, експерт–аналітик вищої категорії, тел. моб. …», — було написано на ній.
— Віолетта, моя хороша знайома, — відрекомендував я її хлопцям.
— У нас є пиво, а також вино і коньяк, — згадався мені недоторканий запас з холодильника, котрий ми не подужали у день приїзду Ріхарда.
— Мабуть, трішечки коньячку, — визначилася колишня прихильниця групи «Спейс». Я дістав зі свого «Лібхерра» пляшку і лимончик. Прекрасно знаю: коньяк не охолоджують, але куди ми його, нетверезі, прилаштували у перший день, там він і переховувався, очікуючи на прихід Віолетти. А майор експертної служби вже і лимончик нарізав прозорими кружечками, і пляшку відкоркував, і дамі налив. Ще й присутнім пропонує. Сам весь час — Віолетто та Віолетто. І дивиться на неї вологими очима, як бичок на теличку під час гону. А голос став такий оксамитово–вкрадливий… Де він взявся на мою голову, знавець етикету!
Маячня якась: я ж знаю, що вона не в обителі живе, в курсі ж про її амури, як і вона про мої, ми ж давні друзі, але вперше до неї на моїх очах заграє інший мужчина, і мені це до люті неприємно.
А стегно в неї – пружне та гаряче.