"майстрів-виробниківчасу", то письменникиандерґраундувиконувалиролю
"майстрів-направників"— уперто "лагодячи"час, понівеченийлюдською сваволею.
Яне згадала проще одну важливуобставину: вжедівчинкою язнала, що належудо
нації,котра завдячуєлітературісамим своїміснуванням.В цьому неманічого
спеціальнонового, анінадзвичайного:колоніальнінароди не маютьвласної
історії.Вся енергіяїхнього чинутратиться надостосуваннядо умов, нав'язаних
їміззовні, і чине єдиною продухвиноюдля згніченоїколективноїчуттєвости
залишаєтьсямова. Якщо нерахувати кількохкоротких іневдалих "історичних
інтерлюдій",можна сказати,що впродовждвох із гакомвіків російської
колонізації(із супровідноюїй послідовноюжорстокоюрусифікацією),Україна була
такзваною "лінґвістичноюнацією", якав своєму найбільшомупоетові, Тарасові
Шевченку,вшановує такожі героя-націотворця,подібно якамериканці— Вашинґтона
йЛінкольна.Такий — зрештою,типовий — романтичнийнаціоналізмпереважна
більшістьцентральноєвропейськихнародів пережилав дев'ятнадцятомустолітті. В
Українівін затримавсямайже на століттядовше, тож,наприклад, уп'ятнадцять
роківя твердо знала,що мені, якоукраїнськомупоетові й спасителюнації,
вготованона прийдешнєтортури, розп'яття,а також обов'язковудовічну славув
грядущихпоколіннях,— перспектива,од якої в п'ятнадцятиліткипросто дух
забиваловід захвату.
Виходить,отже, що мійособистийписьменницькийчас охоплюєвідразу двастоліття
—дев'ятнадцятей двадцяте, абож, висловлюючисьсленґом істориків,вік
націоналізмуй вік тоталітаризму.Нині, сидячиза своїм хатнім"Макінтошем",