народилася(і майже до тридцятипрожила безправа виїзду)в країні, дечас,
здавалось,зупинивсяназавжди. (Вельмиприкметне, щоперша українськадрама,
проголошена"класикоюсоціалістичногореалізму" інагороджена,1930-го року,
Сталінськоюпремією, називалася— "Майстричасу"). В тійкраїні простоне могло
трапитисянічого спонтанного,незапланованогой непередбаченого.Усталена
послідовністьпартійнихз'їздів та ленінськихрічниць, хочби там що,
зоставаласянепорушною.Тільки вонивизнавалися(і відзначалися)за реальні
події,буцімто наділенімістичноюздатністюзненацькавиводити двістіп'ятдесят
мільйонівлюдських істотз летарґійногосну і вкидатиу вир незбагненне
бурхливоїдіяльностипід назвою"соціалістичнезмагання". Все,що не вписувалося
вцей сценарій— закордонній локальнівійни, голодомори,бунти, підпільнірухи,
некажучи вже пропоодинчі людськідолі, — прирікалосяна небуття,якщо тільки
небуло втіленев слові — бажанонайекспресивнішомуй найлегшомудо
запам'ятовування,отже, поетичному.Таким чином,у цьому Орвеллівськомусвіті
називанняна ім'я відновлювалосяв своїй первісній,біблійнійфункції: щойно
називанняпо-справжньомутворило назване,викликало йогодо життя, надавалойому
статусреальности.Байдуже, що ця"паралельнареальність"довший часзберігалася
ніби"в запасниках":найталановитішінаші поети-"шістдесятники",Василь Стуста
ІгорКалинець, провелироки життєвогозеніту в таборахдля політв'язнів(Стус
там-такий помер — насорок сьомомуроці), але тодішні— датовані70-ми — їхні
твори,оприлюдненіщойно зі здобуттямнезалежности,потрапили-такицілковито й
докоріннозмінити нашупам'ять проминуле. Тож,якщо владцівважали себеза