століття.
Невдоволеніто невдоволені,а от на стурбованезапитаннясоціологів(вочевидь
занепокоєнихбілоруськимпрецедентом)— чи стали б виголосуватинині, 1995-го
року,за українськунезалежність?— абсолютнабільшість, такі хочетьсясказати
—"похмуро",підтвердиласвоє рішеннячотирирічноїдавности. Мова,отже, не про
тучи іншу політичнупогоду. Мовапро Ітаку — проту, яку ми покищо готові
впізнаватитільки на ґлянсованійлистівці зсиньо-зелено-золотимкраєвидом.
РеальнаУкраїна виявилась"не така".
Якбипрезидент Кучмачитав ФранцаФанона, йогоневдаванібідкання зприводу
того,що "національнаідея не спрацювала",можна було бузяти за докірнашій,
по-радянськомурозумовомалорухливій,до голизнипрорідженійрепресіямий, за
всімаознаками, глибокопровінційнійінтелектуальнійеліті, котрана місце нагло
запотребованоїнаціонально-державноїідеології неспромоглася,в кінці 20-го
століття,запропонуватинічого, крімзношених"гетьманськихклейнодів",непевних
"скарбівгетьмана", івзагалі "дорогина Січ" (цитую— чи ж не промовисті?—
назвифільмів, знятихдержавноюкіностудієюв перший рікнезалежности),— читай,
фразеологіїтрадиційногоукраїнськогоромантичногонаціоналізму,заблукалогоміж
трьохсосен історії,філології таетнографії,тільки трохипідлатаноголексикою
"інтеґрального"державництвазразка 1943-го року(її, ту лексику,в недоторканій
музейнійцілості зберегланаша діаспорай із розпадомСРСР радо здала"до Краю",
вкупіз канцелярієюУкраїнськогоУряду в Екзилі).Задля справедливостиварт
зазначити,що — був такийперіод, колиціле українськесуспільствоживилося цією