наявністьІтаки як незмінноїдуховної вітчизни,дому, "отчогопорога", себто
місця-куди-можна-повернутися,— то Одіссейкінця 20-го століття,кидаючи,
нарешті,якір біля омріяногорідного берега,ризикує нетільки бутиневпізнаним
— вінризикує самне впізнатиТелемаха. ІПенелопи. Іпалацу. І тоїняньки, якій
належитьсяпред'явитишрам. Змилуйтесь,люди добрі,скажіть, наБога, як зветься
цейострів?..
Ітакинемає — та Ітака,що світилаОдіссеєві надні смердючоїпечери циклопа,що
велайого крізьморські ураганий виривала злап організаторівнезліченних
"свинськихферм", Ітака,пам'яттю прокотру він, властиво,й вижив, —
виявляється,існувала тількив його уяві. Зцього моментупочинаєтьсяправдива
драмаОдіссея: досі-бо,в які б халепине потрапляв,він був — Одіссей,цар
Ітаки.Не знайшовшиІтаки на сподіваномумісці, він більшене знає, хтовін.
Психологийменують цейстан кризоютожсамости.Але й психологигубляться в
дефініціях,коли в ситуаціїОдіссея опиняєтьсяцілий народ.
ФранцФанон протиЛеоніда Кучми
Властиво,в ситуаціїОдіссея приреченийопинитисякожний народ,який переходить
відколоніальноїзалежностидо самовладногой самочинногоіснування.
Колоніалізм-бо,перетворюючипідбитий народіз суб'єктавласної воліна об'єкт
чужої,неминуче відчужуєйого від себесамого, в метафізичномусенсі відправляє
увигнання —навіть і безжодних депортацій.Відповідноголовний смисл
деколонізації— то поверненнянації "до себедодому", поновнеопанування"собою"
івсім "своїм"— від земельнихнадр до історіїй культури. Нацентральних