побувавшиі в тюремнихлікарнях, і вкамері смертників(бо спочаткубув
засудженийна смерть — завивішеногов рідному селіжовто-блакитногопрапора),
повертаєтьсянаприкінці1970-х українськийОдіссей наадресу, де мешкаєйого
родина,— зійшовши завтобуса внезнайомомумістечку, питаєна автостанціїв
місцевогохлопця, як пройтина таку-то вулицю,хлопець беретьсяйого провести—
їмвиявляєтьсяпо дорозі, іблукалецьдоходить допотрібногобудинку, і
знаходитьпотрібні двері,і хлопець входитьу ті двері —разом із ним,і
виявляється— його сином.
Цюдругу історіюоповів колишнійрадянськийдисидент, ниніпрофесор
ЄрусалимськогоуніверситетуМихаїл Хейфецу своїй книзітабірних спогадів
"Українськісилуети". Крімособливо високоцінованої внашу інформаційнудобу
документальноїдостовірностидокладних імені дат1 ця новітняверсія
1Федір Дроньбув засудженийу Львові 1961-гороку, в розпалітак званої
"хрущовськоївідлиги". Західнимінтелектуалам,заскоченимпоявою України
наполітичніймапі, не вадилоб знати, що тількитого одного,нічим не
примітногов історіїукраїнськогоопору року всамій тількиЛьвівській
областібуло винесеносорок (!) смертнихвироків заполітичними
обвинуваченнямив "зраді батьківщини",себто в сепаратизмі.
різнитьсявід міфа-оригіналуй дечим істотнішим— сумною правдою,що сповна від
криласялюдству, либонь,аж унаслідокґеополітичнихструсів, спричиненихдвома
світовимивійнами, переселенськоюпрактикоютоталітарнихрежимів тамасовими
міґраціями,Коротко, якщодля гомерівськогогрека безсумнівноюбула сама