— Хвіст — це не доказ, — прогудів Василь Михайлович. — Пішли на оглядини…
Кешка побіг попереду, Василь Михайлович гупав важкими черевиками за ним.
В кімнаті у Кешки вже сиділи тітка Люся і дядько Боря.
— Собака — моя мрія, — казав дядько Боря, — особливо сенбернар.
Тітка Люся пестила цуцика і примовляла:
— Кусі, Мурзик, кусі… Ну-у, кусі,— і тикала цуценяті свій палець з червоним нігтем.
— І зовсім це не Мурзик, — образився Кешка за цуцика. — Це… це Пірат.
Василь Михайлович сів навпочіпки, оглянув собача.
— Такого звіра на вулицю викидати просто злочин, — нарешті сказав він. — Вівчарка чистої породи.
— Вівчарка — моя мрія, — знову сказав дядько Боря.
— Хай залишається, — погодилася тітка Люся, — аби не каляв… Дивись мені!.. — погрозила вона цуценяті. А він крутнув хвостом, — мовляв, згоден, і… пустив калюжу.
Мама засміялася, тітка Люся скривилася, дядько Боря раптом став протирати окуляри, а Василь Михайлович подивився на цуценя і, підморгнувши, сказав:
— Серйозний звір… Живи.
Таким чином, цуценя поселили у квартирі. Кешка весь вечір годував його, чистив, навіть забув про свою шаблю. Мріяв, що виростить з Пірата грізного прикордонного пса.
Наступного дня Кешка вийшов з Піратом у двір. Старенька двірничка, тітка Настя, підмітала великою мітлою тріски. Кешка поважно водив цуценя на мотузку, чекаючи Мишка.
Мишко пішов зі своїм третім класом на екскурсію в залізничний музей. Кешка чекав терпеливо, — хай Пірат повітрям дихає, загартовується. Нарешті Мишко прийшов, ще здалеку помахав портфелем.
— Це твій?..
Кешка розповідав, як до нього потрапило цуценя, а Мишко поліз уже лоскотати цуцика за вухом.
— Хороший пес… Як його звуть?.. Давай з нього шукача виховаємо, га?
— Добре, — погодився Кешка.
Підійшов і Круглий Толик.
— Треба йому іспит влаштувати, — сказав він. — Дайте що-небудь понюхати.