— Ну, начувайся! — обурено вигукнув Жолі і, нахиливши, мов бичок, голову, посунув на Берні. Але якийсь шестикласник схопив Жолі за руку.
— Ви що, хлоп’ята? Битися? Як тебе звати? Ї як звати твою вчительку? Я їй все розповім…
— Ябеда! — крикнув Берці. — Нас ніяк не звати! Жолі, біжімо!
Обидва помчали до школи.
На сходах вони наздогнали Шаньї Еніша.
— Шаньї! — гукнув Жолі. — Шаньї, Берці не вірить, що в мене є острів із слоном та їжаком. Будь ласка, скажи йому, що я не брешу…
— Є острів! — кивнув Шаньї. — Таємничий…
— Ти бачив? — спитав Берці.
— Ще не бачив, але мене вже запрошено туди. І половина острова — моя! — виголосив Шаньї.
Жолі, почувши це, дуже здивувався. Він не пам’ятав, щоб запрошував Шаньї на острів, і тим більше не пам’ятав, щоб дарував йому половину острова.
Але Жолі змовчав.
Берці аж пополотнів од заздрощів.
— Ви обидва брехуни!
— Знову починаєш? Таки хочеш заробити? — вигукнув Жолі.
— Я віддам тобі компас, а ти мені — половину острова, — несподівано запропонував Берці.
— Але ж острів має тільки дві половини! — вихопився Шаньї.
На щастя, задзеленчав дзвоник, і хлоп’ята щодуху помчали до класу.
Увійшла тьотя Гізі, і почався урок мови. Читали слова по складах. Діти це дуже любили. Хтось скаже одне слово, а хтось інший знаходить слово, що починається з останнього складу попереднього.
— Зер-но! — почав Томі Фараго.
— Но-ви-на! — підхопив Агі Ач.
— На-ри! — вигукнув Берці Хартаї.
— Ри-ба! — крикнув Гейза Коош.