— Ого! Нічогенько.
— Не найгірше.
— А який ранг?
— Комісар.
Мотор гудів далі. Цей звук був йому знайомий з колишніх часів, і він скоро збагнув, що робила господиня: сушила волосся пилосмоком.
— Рея, — відрекомендувалась вона. — Та ви й самі знаєте. І на дверях написано.
Кухня, як звичайно в старих будинках, була велика. Крім столу, біля якого можна було посадовити багато людей, вистачало не тільки місця на газову плиту й зливальницю, а й на холодильник, морозильник, на машину для миття посуду, і ще не було тісно. На полиці вгорі, над машиною для миття посуду, стояли горщики і каструлі, а під полицею на гвіздках висіли різні дарунки природи; в'язочки полину й чебрецю, грона горобини, сушені опеньки та сморжі і три довгих вінки часнику. Не таке це все було й потрібне до кухні, але пахло воно приємно. Зразу видно, що тут орудує добра господиня. Зрештою, на полинові й горобині добре настоювати горілку, чебрець і-гарна приправа до горохової юшки, хоч сам Мартін Бек волів майоран, коли його шлунок ще перетравлював цю шведську присмаку. Гриби — завжди чудова річ, коли знаєш, як їх приготувати. А от часник явно висів для декорації, бо його було стільки, що вистачило нормальному споживачеві на ціле життя.
Господиня вернулась до кухні, розчісуючи волосся, й перехопила його погляд.
— Це проти відьом.
— Що, часник?
— Так. Ви не ходите в кіно? Там про відьом знають геть усе.
Замість мокрої теніски вона одягла якусь блакитнувату одежину без рукавів, схожу на спідню сорочку. Мартін Бек помітив, що волосся під пахвами в неї русяве, груди маленькі, можна навіть не носити ліфчика. Вона його й не мала на собі, і крізь тонку тканину видніли темні пипки.
— Отже, поліцай. Комісар карного розшуку. — Наморщивши чоло, вона глянула йому просто у вічі. — Я не сподівалася, що службовці з платнею за двадцять сьомою категорією особисто відвідують клієнтів.
— Загалом-то не відвідують, — погодився Мартін Бек.
Вона сіла до столу, але відразу схопилася, нервово покусуючи кісточки пальців.
Мартін Бек вирішив, що пора переходити до справи.
— Наскільки я вас зрозумів, ви не вельми полюбляєте поліцію, — почав він.
Вона ковзнула по ньому поглядом.
— Так, мені від неї ніколи не було жодної користі. І не тільки мені. Зате я знаю людей, яким вона завдала багато клопоту, навіть страждань.
— Тоді я постараюся не вельми обтяжували вас, пані Нільсен.
— Рея, — поправила вона. — Мене всі так звуть.
— Коли я не помилився, це ваш будинок?