— Що ж, шукатиму далі, — сказав Мартін Бек. — Але я хотів спитати ще про одне.
— Про що?
— Під час розтину ви не помітили нічого особливого?
— Аякже, помітила, що він застрілився. Я про це також написала.
— Я мав на думці інше. Ви не знайшли слідів якоїсь тяжкої хвороби?
— Ні. Ніяких органічних змін не було. Проте…
— Проте що?
— Я його досліджувала не дуже пильно. Лише визначила причину смерті. Отже оглядала тільки грудну клітку.
— А докладніше?
— Насамперед серце й легені. Ніяких вад. Ну, звичайно, коли не рахувати, що він був мертвий.
— Отже, в решті органів могла бути яка завгодно хвороба?
— Звичайно. Все могло бути — від склерозу до раку печінки. Але чого ви так докопуєтесь? Це ж звичайний випадок?
— Мої запитання також звичайні, — відповів Мартін Бек.
Він швидше закінчив розмову і спробував зв'язатися з кимось із співробітників балістичної лабораторії. Не натрапивши на жодного, він кінець кінцем мусив подзвонити самому начальникові відділу, Оскарові Єльму, чудовому експертові, розмовляти з яким було не вельми приємно.
— Ага, це ти, — непривітно озвався Єльм. — Я думав, що тебе зробили начальником управління. Видно, дарма я сподівався.
— А з чого видно?
— Начальники управління думають про свою кар'єру, — відповів Єльм. — Крім тих випадків, коли грають у гольф або верзуть дурниці по телебаченню. А надто не дзвонять сюди і не розпитують про очевидні речі. Ну, що там у тебе?
— Тільки хочу довідатись про наслідок балістичної експертизи.
— Тільки. А якої, хотів би я спитати? Нам. кожен йолоп шле всяку гидоту. Ми потонули в тих речах, а працювати нікому. Оце днями Меландер прислав бак із дачного відходка… Мовляв, визначте, скільки осіб у нього спорожнялося. А бак повний до вінця, напевне, не чищений років два.
— Неприємна робота.
Фредрік Меландер раніше розслідував убивства і протягом багатьох років був одним із найкращих співробітників Мартіна Бека. Та недавно його перевели у відділ крадіжок, мабуть, сподіваючись, що він дасть там якийсь лад.
— Атож, у нашій роботі мало приємного. І якби хоч хтось розумів це, — сказав Єльм. — Начальник центрального управління купу років не навідувався до нас, а коли я весною попросився до нього на розмову, він звелів передати, що найближчим часом дуже завантажений. Найближчим часом — а тепер уже липень. Що ти скажеш на це?