— Я знаю, що у вас там хоч вовком вий, — поспівчував йому Мартін Бек.
— Це ще лагідно сказано, — вже привітніше мовив Єльм. — Ти собі не уявляєш, що в нас робиться. І хоч би хто поспівчував нам, підтримав нас добрим словом, ми були б і за це вдячні. Та де там!
Єльм вічно нарікав, але був добрий експерт. І любив, щоб йому лестили.
— Просто диво, як ви все встигаєте, — сказав Мартін Бек.
— Навіть більше ніж диво, — вже цілком добродушно озвався Єльм. — Це диво з див. А ти про яку балістичну експертизу питаєш?
— Та про кулю, яку витягли з одного мертвого. Прізвище його Сверд. Карл Едвін Сверд.
— Ага, пам'ятаю, — відповів Єльм. — Типовий випадок. У висновку написано, що то було самогубство. Паталогоанатом прислала кулю сюди, не вказавши, що з нею робити. Може, позолотити й віддати в музей криміналістики? Чи це натяк, що краще самому піти на той світ, ніж чекати, поки тебе спровадять туди?
— А яка то куля?
— Пістолетна. Той пістолет у тебе?
— Ні.
— То як же це може бути самогубство?
Логічне запитання.
Мартін Бек зробив позначку в записнику.
— А якісь дані в тебе є?
— Є, звичайно. Мабуть, пістолет автоматичний, сорок п'ятого калібру. Такі випускають різні фірми. Та коли ти пришлеш гільзу, можна буде визначити докладніше.
— Я не маю гільзи.
— Не маєш? А що, власне, робив той Сверд, коли застрілився?
— Не знаю.
— З такою кулею в грудях дуже не набігаєш, — сказав Єльм. — Нема вибору. Лягай і простягай ноги.
— Зрозуміло, — сказав Мартін Бек. — Дякую.
— За що?
— За допомогу. Ну, щасти тобі.