Може, він боявся когось? У такому разі кого?
І чого перебрався до іншої, дорожчої, і, мабуть, гіршої квартири? Бувши таким скупим.
Повно запитань.
Важких, але не таких, щоб на них не можна було взагалі відповісти.
Протягом кількох годин на них, звичайно, не відповіси, треба буде згаяти цілі дні. А може, тижні й місяці. Чи роки. Якщо взагалі знайдеш відповідь.
А що все-таки показала балістична експертиза?
Мабуть, із цього треба й починати.
Мартін Бек узявся до телефону.
Та сьогодні йому не щастило. Він шість разів набирав потрібний номер і чотири рази чув відповідь: «Хвилинку!» — після чого наставала мертва тиша. Та врешті він знайшов дівчину, яка сімнадцять днів тому робила розтин грудної клітки Сверда.
— Так, тепер я згадала, — мовила вона. — Дзвонив тут один із поліції, все допитувався про кулю.
— Старший інспектор Ренн.
— Може, й він, не пам'ятаю. Принаймні не той, що спершу вів цю справу, не Альдор Густавсон. Не такий досвідчений. Той, що кожне речення починає з «ну».
— І що?
— Я вже вам казала того разу, що поліція спершу не дуже цікавилась цією справою. Ніхто не вимагав балістичної експертизи, поки не подзвонив той ваш інспектор. Я навіть не знала добре, що робити з кулею. Але…
— Що?
— Вирішила не викидати її, а поклала в конверт разом зі своїм висновком, як заведено в таких випадках. Тобто, як заведено, коли йдеться про справжнє вбивстві), Проте не послала в лабораторію, бо знаю, які вони завантажені.
— А потім що зробили?
— Кудись засунула конверт. І не могла його знайти, Я тут працюю позаштатно, навіть не маю своєї шафи. Та я все-таки знайшла кулю і відіслала.
— На експертизу?
— Я не маю таких повноважень. Але гадаю, що коли куля потрапляє в лабораторію, її досліджують, навіть якщо йдеться про самогубство.
— Про самогубство?
— Авжеж. Я так написала у висновку. Адже поліція відразу сказала, що це суїцид.