Раптом Наталя підхопилася з-за столу, схопила Євген за плечі й почала трясти:
— Лише ти знаєш, де вони! Лише ти!
— Але я потонув, потонув…
— Перестань! Ти не смієш! Ти знаєш там кожен камінь.
— Я знаю там кожен камінь, — механічно повторив Євген.
— Вона чудово розібралася, хто з вас справжній чоловік! — в нестямі крикнула Наталя, відштовхуючи Євгена.
Євген зблід, подивився на годинник.
У цій лабораторії командувала все-таки Наталя…
Широкий, приземкуватий автомобіль заносило на поворотах. Рух на шосе припинився при звуках сирени.
— Пожежа? Швидка допомога? Аварія?..
Перегоновий автомобіль мчав, припавшись до асфальту. Євген мимоволі нагинався, сидячи поряд із перегонцем. Перед ним був великий автомобільний годинник.
«Розум» відлітав о 10 годині 07 хвилин…
На стрілках 9 година 49 хвилин… До міста туристів від Москви півтори тисячі кілометрів повітрям.
Брама аеродрому широко розчинена. Перегоновий автомобіль мчить уже по бетонних плитах.
Реактивна амфібія стояла, освітлена прожекторами, нагадуючи стрілу з легким оперенням.
Сирена перегонця замовкла. Завищали гальма.
Зверху з амфібії простяглися руки.
Євген буквально злетів і зник у проймі дверей.
Амфібія вже розбігалася… Пролетіла над огорожею… Сховала шасі…
Годинник показував 10 годину 07 хвилин.
Волосся Євгена злиплося.
Дівчина в білому халаті простягнула йому склянку. Він незрячим поглядом подивився на неї, намацав рукою і залпом осушив. Відтак відкинувся на спинку сидіння.