І раптом e шоломофони увірвався голос Тома Годвіна:
— Ване! Елен! SOS! На допомогу!
Євген гарячково крутив ручки апаратури, марно намагаючись підсилити звук:
— Довкола вогонь… Шукайте нас… — і голос Годвіна обірвався.
— Івасю! — закричала Елен. — Мерщій! На танкетку! Мій Міраже! Я благаю вас… Боже! Я так не хотіла їх відпускати…
Анікін уже біг від гумового намету.
— Що ж ви стоїте, Міраже? Мерщій! Адже могли ж ви перестрибнути тріщину!.. Чоловік ви чи ні!..
— Селено, зрозумійте… Танкетка не може рухатися. Радіозв’язок нестійкий.
— Ах, ще одне технічне рівняння. Ну, звісно! Воно не вирішується звичайними людьми! — крикнула Елен, зіскочила з танкетки, на яку вже було піднялася, й побігла слідами командора і Годвіна.
Анікін кинувся за нею. З тривогою дивився він, як злітає вгору маленька фігурка, як падає, — йому здавалося, що вона розіб’ється, але вона все-таки підстрибує знову і знову…
Анікін відставав. У нього боліла нога з розтягнутими зв’язками.
— Оленко, Оленко! Обережніше! — марно волав він.
І раптом повз нього промчала танкетка. Вона рухалася, якось дивно виляючи, немов втрачаючи керування і знову знаходячи його. Мотори працювали на повну потужність, здійнятий гусеницями порох не осідав, і Анікін загубив Елен із виду.
Тоді він забув про біль і помчав… ні! полетів услід за танкеткою, боячись відстати.
Танкетка чекала. Елен уже стояла на ній, спираючись рукою об півсферу.
Анікін застрибнув на залізний корпус і крикнув:
— Жени! Печи! Молодець усе-таки, Женько!
Танкетка рвонулася з місця, але нараз вильнула вбік. Елен повалилася на півсферу, а Анікін злетів на каміння. Танкетка зі всього розмаху уперлася носом у великий камінь, розбивши один з прожекторів. Машина завмерла, півсфера потьмяніла, зображення в ній зникло. Елен у відчаї била по півсфері кулаками. І, немов підкоряючись її волі, знову з’явилося зображення Євгена. Танкетка ожила, позадкувала. Анікін ледве встиг застрибнути на неї. Вона рвонула й помчала.
Світла смуга, схожа на залізничне полотно, попереду зникала під попелом, з’являючись знову лише біля самого підніжжя гірського кряжу.
— Там попіл, Женю! Глибоко! Треба об’їжджати! — крикнув Анікін.
Танкетка круто повернула, пробігла кількадесят метрів і зупинилася. Зображення в півсфері мерехтіло, то з’являючись, то зникаючи.
— Не можна, Івасю. Радіохвилі не проходять.