Ущелина скінчилася. Дослідники вискочили з неї, і негайно звідти вирвався вогненний потік.
Петро Громов схопився за бік:
— Обережно, Годвіне! Здається, крапля пропалила мій костюм.
— Ховайтеся, командоре! Ось сюди!
— Я затиснув рукою… Тікаймо…
Громов, тримаючись рукою за стегно, накульгуючи, насилу стрибаючи з каменя на камінь, все більше відставав від Годвіна.
Помітивши це, Годвін повернувся до нього.
— Повітря виходить. Тікайте, Томе. Візьміть кінокамеру. Не чекайте.
І раптом вогненний потік обрушився сліпучим водоспадом. Дослідники опинилися по пізні його боки.
— Тримайтеся, командоре! Я перестрибну через потік. Не тут, трохи вище… Чекайте мене.
Громов опустився на камінь. Пальці гарячково закручували матеріал у пошкодженому місці костюма.
Клуби диму огортали його. Вогненна маса, клекочучи й пузирячись, мчала біля його ніг. Витік повітря з костюма вже давав себе знати. Громов відчував, що йому важче дихати. Обпечене стегно заніміло від холоду, що проник у скафандр. Голова паморочилася. Він хитнувся, втрачаючи рівновагу, і, ледве опанувавши себе, всидів. Але наступної миті він зробив конвульсивний рух вільною рукою, повалився набік і покотився по камінні.
— Командоре! Де ви? Хелло! Хелло!..
Громов котився все нижче. Рука судомно стискувала пошкоджене місце скафандра. Обличчя Петра Сергійовича вкрилося потом.
— Годвіне! Сюди! Спустіться метрів на…
Шолом ударився об камінь, антена погнулася, відламалася…
— Радируйте… Потрібні металеві щити. Обов’язково…
Громов ворушив губами, йому здавалося, що він кричить, але його вже ніхто не міг чути. Радіо не працювало.
Годвін стрімголов стрибав униз. Зупинився, задихаючись.
Виблискуючі потоки там і тут розмалювали гірський схил, дим химерними хмарами невпізнанно змінив усе навколо.
Годвін не бачив командора. А він лежав за каменем, на який сперся ліктем Годвін.
— Ване! Елен! SOS! На допомогу! — радирував Годвін. — Ми спустилися майже до підніжжя. Довкола вогонь… Шукайте нас…