— Що ви радієте, немов отримали спадок? — Годвін підняв голову. — Сміялися над місячними копальнями, а вхопилися за місячні промисли?
— Ні, Годвіне, ні! Якщо нафта є на такому космічному тілі, як Місяць, то…
— То нафта не біологічного походження! — договорив за Громова Анікін.
— Атож. Хай Місяць і відірвався колись від Землі, але це було ще до часу, коли з’явилося життя на Землі.
— Земля! — перервав Годвін. — У мене все всередині перевертається, коли я чую це слово.
— У багатьох зараз перевернуться уявлення про неї. Нафта — це не залишки колись живучих істот, як гадав багато хто, а хімічна сполука, що утворилася при формуванні земної кори, — її рідка складова разом з водою. У глибині Землі можна знайти океани нафти. І що глибше в Землю, то все більше!.. Ніколи не настане нафтовий голод на Землі!
— Знову Земля! — крикнув Годвін. — Та перестаньте ж! Я увійшов до цього будинку, дихаю земним повітрям, говорю й чую як людина, без безглуздих шоломофонів. Я немов удома, а за годину знову опинюся серед клятих скель у порожнечі. Показали їжу після голодування й зараз віднімуть її…
Він озирнувся на Елен.
— Відверніться, містере Годвін! — обурено зажадала вона, сівши, щоб сховатися за картою.
— Від вашого плюскоту в мене серце ниє, мов зуб. Я народився в лісі біля струмка, хай йому чорт!
— Ви відвернулися нарешті?
— Слухайте, друзі! — захоплено продовжував Громов. — Ця місячна цвіль виявилася білковою речовиною. Вона напевно поживна!..
Він відкинувся на спинку канапи й торжествуюче оглядів усіх. Перед ним на столі, мов трубки маленького органу, стояли ряди скляних пробірок з різноколірними світними реактивами, лежали скляні квадратики з помутнілими краплями і крупинками червонуватої речовини. Виглянувши з-за імпровізованої завіси, Елен з цікавістю розглядала все це.
Годвін знову стиснув голову руками:
— До біса! Я не рушу далі з місця. Ми з міс Кенні американці. Сенс життя в комфорті. Ми залишаємося тут.
— Місячний рай у гумовому курені, — сказав ущипливо Анікін.
— Я не пам’ятаю, щоб наймав когось займатися моїми справами.
— Але займаєтеся моїми, Годвіне! Ви забули запитати мене, чи згодна я залишитися, — Елен уже одяглася і вийшла з-за карти.
— Ваша розмовляючи коляска залишиться тут, мем.
— Значить, вам буде з ким перекинутися словом.
— До дідька! Дивитися на каламутну скляну картинку Землі й вити? Ні!
— Годвіне, тихше, — зупинив його Петро Сергійович. — Ви лише подивіться. Цвіль бурхливо реагує на нові умови. Вона поглинає вуглекислоту і, ймовірно, навіть азот! Вона збільшується в об’ємі на очах. Не сперечайтеся! У вас просто напад ностальгії, Томе. Про Землю треба думати, звісно, але… А що, коли перенести місячну цвіль на Землю? Якщо вона вижила на Місяці, то вже на Землі!.. Ви лише погляньте, вона піднімається, мов на дріжджах…