Елен знизала плечима.
— Скімлитиму біля вікна, — долинув ледь чутний голос Євгена.
Петро Громов узяв Елен за руку і ввів її в тамбур повітряного шлюзу. Двері за ними зачинилися. Він засвітив електричний ліхтарик. Стало видно гармошки зморщених стін. Але вони швидко розправлялися. Тамбур заповнювався повітрям.
Громов із посмішкою подивився на Елен і легко відчинив двері в будиночок.
Вони увійшли до невеликої кімнатки. Громов з полегкістю зняв шолом скафандра, відтак допоміг звільнитися від шолома й Елен.
Щаслива, схвильована, вона озиралася. Гумові стінки немов складалися з окремих подушечок, нагадуючи стьобану ковдру. Посередині тумбою височів надувний столик з алюмінієвим верхом. Обабіч нього, мов у залізничному купе, піднялися надуті повітрям гумові канапи.
Елен кілька разів вдихнула в себе повітря:
— Як на Землі! Як на Землі! — сказала вона й раптом заплакала, припавши головою до грудей командора.
Петро Сергійович розгублено гладив її по стриженій голові.
Відчинилися двері, й один за одним до будинку увійшли Анікін і Том Годвін.
Елен заметушилася біля столу:
— Що ви гадаєте, — казала вона, — вперше ми пообідаємо в поході без цих осоружних гумових трубок, через які доводилося смоктати поживну кашку. Але раніше я мушу скористатися скарбом, який презентував мені командор.
Том Годвін сів і, цілком пригнічений земною обстановкою, стиснув голову руками, поставивши лікті на стіл.
— Обідом займуся я, — запропонував Анікін. — Підсмажу філе соус мадера! А ти, Оленко, займися собою. Ми відвернемося.
Петро Громов розставив на столі реактиви і дві пробірки — одну з темною рідиною, знайденою на дні печери, другу з червонуватою цвіллю, зішкрябаною з каменів.
З дозволу командора Елен зняла карту місячних півкуль з однієї зі стін і відгородила собі закут. Ця своєрідна завіса не могла приховати всю Елен, її плечі й ноги було видно, але чоловіки намагалися не дивитися на неї. На гумовій підлозі стояв звичайний тазик. Елен наповнила його водою.
— Кожна крапля для мене дорожча від будь-якого алмазу, який можна тут знайти! — сказала Елен.
Том Годвін покосився на неї. Він побачив голі плечі й гарну шию. Він опустив очі, але затримав їх на голих і струнких ногах, що стояли в тазу.
— Яке щастя! — казала Елен, хлюпаючись. — Пречудова рідина. Насолода!
— А чи знаєте ви, що це за чорна рідина? — відгукнувся, розглядаючи пробірку, Петро Сергійович. — Це нафта!
— Вода чудовіша! — безтурботно засміялася Елен.
— Кристал води також був знайдений на Місяці. Але нафта!..