Розгублена місіс Хент покірно встала, кинувши безпорадний погляд на академіка.
— Будь ласка, будь ласка, прошу вас, якщо це принесе вам задоволення, — поспішив запевнити той.
Сумочка місіс Хент залишилася лежати на столі. Академік волів би піти.
— Ви з глузду з’їхали, — зашипіла місіс Хент у вухо Маляткові Білу.
— Не люблю гаяти часу, мем.
— Ви перервали інтерв’ю.
— А мені потрібно тепер інше.
— Що ви маєте на увазі?
Джаз шалів, пари не танцювали, а, обнявшись, тупцювали в неймовірній тісняві, в якій вважалося допустимим обійматися, класти голову на груди партнерові, шепотіти щось на вухо.
Малятко Біл шепнув Біг-мем:
— Бачте, мем, я людина багатосімейна і не можу більше ризикувати. Газета має друкувати те, що хочуть читати її покупці.
— Яке вам діло до моєї газети? — обурилася місіс Хент.
— Лише те, що акції вашої газети на біржі так упали, що мені майже нічого не вартувало прибрати їх до рук.
— Це жахливо! — вигукнула місіс Хент, відштовхуючи партнера.
Сусідні пари покосилися на так темпераментно танцюючу немолоду пару.
Місіс Хент вирвалася з обіймів містера Скіапареллі.
— Так, так, мем, — спокійно підтвердив він. — Ви вже більше не власниця газетного тресту. Але я можу вас залишити на роботі. Для делікатних доручень, мем. Адже саме для цього ви часто зверталися до мене. Ми ж старі друзі.
Танці тривали. Академіка знову оточила молодь. Дамська сумочка продовжувала лежати на столику, й академік з неспокоєм поглядав на неї.
Через юрбу проштовхався містер Скіапареллі і ввічливо розкланявся з академіком.
— Де ж ця… журнальна пані? — запитав академік. — Вона залишила тут сумочку.
Малятко Біл узяв до рук сумочку й оцінююче оглянув її.
— Це дуже поважна й побожна пані, — сказав він. — Йдучи, вона сказала — це зі Святого Письма: «Голими ми прийшли в цей світ, голими й підемо».