В голові у Громова помутилося. Кортіло зірвати ковпак шолома, роздерти на грудях скафандр.
Елен знепритомніла. Вона лежала біля провалу й немов спала, поклавши під шолом руку. Адже командор наказав їй заснути.
Танкетка, безпорадно накренившись на камені, стояла серед пустельних місячних скель. Навколо нікого не було.
Анікін давно зник за стрімчаками. Він біг, тримаючи балон на плечі. При кожному кроці він злітав над поверхнею, пролітав два-три десятки метрів, ледве торкаючись ногою каменю, відштовхувався і знову злітав.
Петро Сергійович не дозволяв стрибати на Місяці, боячись несподіванок. Тепер Анікін міг не зважати на заборону. Все вирішувала швидкість. Він не біг, він летів, лише зрідка торкаючись ногою каміння. Таке відчуття польоту буває лише уві сні! Разом з балоном він важив ледве третину того, що важив на Землі. Добре натреновані м’язи спортсмена якнайкраще стали в нагоді. Щось подібне він відчував на пружинній сітці, що підкидала його в тренувальній залі. На ній він звик володіти тілом у стрибку.
Мало який спортсмен може бігти протягом години. У скронях у Івася стукотіло, горло перехопило, кисню не вистачало. Стрибки ставали все коротшими, ноги не корилися. Здавалося, після наступного кроку він упаде і не встане.
Й Анікін упав. Гострий біль обпік ногу. Він застогнав і зціпив зуби. Адже його можуть почути в шоломофони! Він піднявся, хотів ще раз стрибнути, але знову впав. Сльози залили йому очі.
Встати він уже не міг і поповз, волочучи кисневий балон.
Він нестямно повз уперед, насилу долаючи вузькі тріщини. Через ширші він перекидав кисневий балон і переповзав по ньому, мов по містку…
Надії не було. Була лише тупа впертість, воля і страх за дорогих і близьких людей.
На шарі тисячолітнього пороху залишався звивистий слід. На мільйони років збережеться цей дивний запис першої місячної трагедії…
На Місяці немає звуку, на ньому не може бути звуків!.. Що це? Галюцинація? Чи так калатає серце? У скронях шумить! А цей гуркіт?
Це ж по камінні звук передається!
Щось промайнуло повз повзучого Анікіна.
Не ймучи віри очам, він дивився услід танкетці, за якою здіймалася поволі осідаюча курява.
Жах скував Анікіна, серце немов зупинилося, перед очима пішли кола… Танкетка помчала, кинувши його напризволяще.
Анікін звівся на коліна й закричав. Але кричав він уже від радості, ще нічого не тямлячи, але тріумфуючи:
— Тисни, тисни! Жени! Встигнеш! Ех, молодець!..
Він бачив, як злинала танкетка, перелітаючи над тріщинами, підскакуючи на нерівностях.
Ось вона підскочила ще раз, зблиснула на чорному небі і зникла за обрієм.
Коли танкетка підлетіла до провалу, кірка затріщала під її гусеницями. Лише швидкість могла запобігти катастрофі. Залізні руки на ходу підхопили лежачу непорушно Елен, відтягнули її від провалу й почали під’єднувати кисневий балон до дихального апарату скафандра.
Євген діяв швидко й чітко. Ніколи він так не проклинав ці нескінченні три секунди, які відокремлювали його думку й команду від її виконання. Йому здавалося, що маніпулятори не скоряються йому, що Елен ніколи не очуняє… Лише страхом за неї можна було пояснити, що він промчав повз Анікіна. Адже лише Івась міг спуститися на мотузку в провал, щоб підняти безсилих Громова й Годвіна, але він відстав, його немає тут і тепер.