Елен опритомніла.
— Анікін відстав. Треба спуститися. Ви зможете, Селено?
Елен постаралася посміхнутися, але надто велика була тривога. Вона схопилася на ноги, хотіла бігти до провалу. Євген зупинив її.
Через хвилину, прив’язана за пояс, вона нерішуче пересувала ноги, наближаючись до чорніючої пройми.
Танкетка поволі рухалася за нею віддалік. Укріплений за її передній гак мотузок весь час залишався натягнутим.
Елен безстрашно кинулася в чорне провалля.
Танкетка поволі наближалася до нього.
Мотузок ослаб. Танкетка зупинилася.
Нестерпно текли секунди…
Євгенові здавалося, що зіпсувалася апаратура, що вона не передає більше руху. Все було мертве й нерухоме на Місяці.
Але ось мотузок слабо натягнувся.
Три секунди, три нескінченні секунди знадобилися Євгенові, щоб танкетка, виконуючи його наказ, почала задкувати.
Перекинутий через край мотузок прорізав у прузі заглиблення, що перетворилося на тріщину. Елен не показувалася, хоча танкетка дійшла до потрібного місця. Кірка нависла над Елен!
Та ось відвалився біля краю провалу великий шматок кірки, з пройми висунулася рука…
Маленька жінка вибралася. Майже з надприродною силою витягнула вона двох важких із вигляду чоловіків.
Це можна було зробити лише на Місяці.
Танкетка стала задкувати, відтягаючи всіх трьох від небезпечного місця.
Волосся злиплося в Євгена на чолі, теніска прилипла до спини.
Золота доріжка тягнулася по воді до сонця, жива й іскриста. Місяць прозорим бліком піднімався з-за голих верховин, що нагадували місячні скелі. Але гори оточували не мертву западину цирку, а земне, вражаюче синє озеро, яке немов відкидало синяву навіть на небо…
Катер підходив до берега. Гострим піком височіла дивовижна циліндрична споруда. Її шоломоподібна баня пронизувала тонкий струмінь хмар і, здавалося, діставала до місячного диска.
Катер уповільнив хід. І вдень і ввечері привозив він сюди юрми схвильованих людей, готових допомагати будівельникам. Велетенська вежа, якій хмарочоси були по пояс, скидала з себе вбрання риштовань і набувала все більш закінчених стрімких форм. Лише в найнижчій частині ще щось чіплялося за ракету, немов утримуючи її на Землі.
За низькою бетонною огорожею носилися мотовози з вагонетками, виїжджали і в’їжджали вантажівки, снувало безліч людей у комбінезонах, кепках, випрасуваних костюмах і м’яких капелюхах, лунали крики, гудки, пронизливі свистки, гуркіт і мірні удари. Зверху сипалися іскри електрозварювання. На стовпах тьмяно світилися в поспіху не погашені з ночі прожектори.