— Якби всі хлопці захотіли…
— Я розумію вас, Сміте, — сказав Казимир Нагурський. — Підняти в повітря антени, налагодити ретрансляцію?
— О’кей! — вигукнув Джон Сміт. — Саме про це я й думав.
— Якби генерали наказали замість атомних бомб брати антени й патрулювати з ними в повітрі, все було б гаразд, — відзначив Джоліан Сайкс.
— А чи не в нас за спиною жезли маршалів авіації? — зазначив Жак Лавеню.
— Самовільно піднятися в небо й кружляти там? — спитав Шварц.
Лавеню не встиг відповісти. З летовища вбігла схвильована голландка в сірому, перетягнутому в талії костюмі та зсунутому береті. Всі насторожилися.
— Джентльмени! — крикнула вона. — Москва!.. Про Місяць… Телефонний виклик. Усім вам… Вмикаю репродуктор.
На шинквасі задзвеніли склянки. Льотчики зашикали на молоденьку буфетницю «Маркізу» з фарбованим під сивину волоссям.
У репродукторі зазвучав жіночий голос. Казимир Нагурський і Жак Лавеню перекладали з російської на англійську.
— …становище майже безнадійне. Радянський уряд ще вчора звернувся по дипломатичних каналах, а чекати вже не можна. Вони гинуть.
— Хто? Хто? — почулося в залі.
— Петро Громов і Том Годвін… І Елен Кенні. Всі вони задихаються, а танкетка не може доставити їм кисень. Місяць зайшов у Москві за обрій.
— А що я казав! — у відчаї крикнув Джон Сміт.
— Тихше! — громовим голосом зажадав Джонсон…
— …врятувати їх ще можливо. Якби кожен вилітаючий літак ніс на собі антену…
— Блискуче! — не витримав Жак Лавеню. — Саме кожен!
— …весь світ фактично був би оперезаний кільцем антен.
— Кільце дружби, — вставив Джоліан Сайкс.
— Але ж це я й хотів запропонувати! — сказав Джон Сміт. — Адже якби всі хлопці…
— Друзі! Я говорю просто з лабораторії, — схвильовано продовжувала Наталя. — Від вас залежить порятунок перших дослідників Місяця…
Перші дослідники Місяця вмирали…