— Ви знаєте, командоре, я вже люблю Місяць. Хто збрехав, що природа його одноманітна?
Після декількох годин шляху рівнина моря вже не здавалася ні застиглою кам’яною хвилею, ні розхлюпаним шлаком. Вона була вкрита круглими горбами, схожими на здуті пухирі. Подекуди пухирі прорвалися, й їх краї в мініатюрі нагадували місячні цирки.
— Можливо, й цирки утворилися колись так само? — сказала Елен. — Я уявляю собі вируючу поверхню планети. Роздуваються велетенські пухирі, лускають, вибухом злітає газ, а по краях пухиря залишаються кільцеві гірські хребти.
— Ви мені подобаєтеся, Оленко. Розкажіть це все Анікіну. Найбільшою науковою помилкою буває спроба все пояснювати єдиною причиною. Метеорити, то вже самі метеорити. Вулкани, то вже лише самі вулкани. На структуру місячної поверхні впливає безліч причин. У тому числі й газові пухирі. До речі, Годвіне, я прошу вас, будьте обережні, піднімаючись на роздутість.
— До біса, командоре! Я не хочу обмежитися лише копальнями. Якщо міс Кенні відкрила на Місяці газові пухирі, то дозвольте вже мені потанцювати на верхівці одного з них.
Елен і Громов побачили, що Годвін зі своєю ношею почав підійматися на пологу роздутість. З-під його ніг стали розбігатися тріщини.
— Обережно! — крикнув Громов. — Провалюєтеся!
Годвін і сам відчув, що ґрунт коливається. Інстинктивно він скинув тягар. Кисневий балон упав на кірку пухиря і пробив її. Зблиснули чорні тріщини. З них почав підніматися оранжевий дим.
Годвін, похопившись, укляк на коліна, простягаючи до балона руки.
Громов спустив Елен на камені.
Балон зник у зяючій дірі. Жовта хмара вирвалася з отвору й огорнула Годвіна.
— Томе! Лягайте і не ворушіться! Повзу з мотузком.
Жовтий серпанок розсіювався поволі.
Елен у жаху стояла біля основини горба. Командор повз по-пластунськи до Годвіна, що ледве виднівся на верхівці.
Але командор важив надто багато навіть для Місяця. За ним залишався слід зиґзаґоподібних галузистих тріщин.
— Трясця! — здавленим голосом сказав Годвін. — Як би дістати цей чортів балон. Я готовий спуститися за ним на мотузку.
— Не ворушіться, — скомандував Громов.
Він майже дістався до Годвіна й кинув йому кінець мотузка. Але кірка була надто тонкою — вона провалилася…
— Боже! — скрикнула Елен.
— Стійте! Не підходьте! — наказав їй Громов.
Громов і Годвін провалилися по пояс і ледве утримувалися, розпластавши руки. Кірка осідала.
— SOS! SOS! — у відчаї кричала в шоломофон Елен. — Івасю! Міраже! Нещастя! Вони провалюються! Мерщій на допомогу! Ви чуєте мене? На допомогу, на допомогу!