Елен зісковзнула з танкетки і підійшла до урвища. Петро Громов притримав її за руку.
— Так, це страшно! — сказала вона. — Чому людей так тягне стрибнути вниз? Я дізналася в Парижі, що на Ейфелевій вежі за час її існування трапилося понад триста самогубств. Людина місяцями дивиться на гігантську ґратчасту споруду, щоб, нарешті, не витримати, піднятися на верхню платформу і… зістрибнути.
— Що ж, — похмуро відзначив Годвін. — Нам уже можна стрибати. Йти нема куди.
— Ні, чому ж? — сказав Петро Громов.
Він стояв, схрестивши на грудях руки й глибоко задумавшись, і дивився на протилежний, недоступний край тріщини. Її гостра крайка була там зовсім іншого кольору, обведена червонуватою облямівкою. Рожеві плями химерним візерунком відходили від неї на десятки метрів, заповнюючи ями й западини рівнини.
— Ось це я хотів побачити найбільше в житті, — сказав Петро Громов.
— Не знаю, сер, що ви хотіли, але я вже бачу і, на щастя на цьому боці, саме те, що до серця будь-кому, хто живе у кредит.
Анікін здивовано спостерігав, як Том Годвін поспішно насипав піраміду каміння.
— Чого це ти? — поцікавився він.
— Том Годвін платить за векселями, Ване! Рятувальна експедиція, пальне — все за мій рахунок.
— На якому лише прожиті роки?
— Всі вони не варті останньої години. Тепер на рахунку копальня імені нареченої.
— Он як? — зацікавилася Елен.
— Золотих зливків не менше, ніж у Нью-Йорку релігійних сект. Забирайте скільки хочете самородків. О’кей!.. Копальня моя!
Анікін брав з рук Годвіна темно-червоні гострогранні штаби з плямами злежаного пилу в заглибинах і повертав їх йому. Той уже не знав, куди їх дівати, заповнивши кишені скафандра.
— На Місяці, — сказав Анікін, — залізний цвях, привезений із Землі, стає золотим. За ціною. Твої самородки, доставлені з Місяця, обійдуться на Землі не дешевше від штучних ізотопів золота.
Годвін не слухав. Він щось написав на папірці й поклав його у вершину гори.
— Не притискай, — порадив Анікін. — І так пролежить тисячоліття, дощем не вимочить, вітром не здує.
— Записку можна пред’явити й раніше, — сказав Годвін і, вийнявши папірець з-під каменя, простягнув її Елен.
Елен прочитала, спохмурніла і мовчки повернула.
— У ракеті я… вигадав наречену, — буркнув Годвін.
Стурбована Елен підійшла до Петра Громова: