— Командоре. Тріщина — це страшно.
— Ви так вважаєте? — покосився на неї Петро Громов.
— А як ви гадаєте, чиїм ім’ям названа копальня?
Петро Громов пильно подивився на Елен:
— І тому побоюєтеся усіляких тріщин?
Елен подивилася не на тріщину, а на папірець у каменях, на якому було написано: «Копальня Елен».
— Пояснення не позбавлене оригінальності, — сказала вона.
— Що там вам пояснюють, Ель? — тривожно запитав Годвін.
— Шкоду тріщин, — відповіла Елен.
— Тріщину потрібно подолати, — переконливо промовив Петро Громов.
— До біса, командоре! Головою ризикують бідняки, а зараз ви маєте справу з багатою людиною, життя якої в Америці заведено оберігати приватними детективами.
— Ми ризикуємо не вашим життям, Годвіне, а танкеткою.
— Шкода, що вона порожня.
Елен обернулася.
Танкетка наближалася до краю тріщини, відкидаючи маніпулятором крупні самородки. За півсферою виднівся Євген.
— Дарма золотом кидаєшся, — зазначив йому Петро Громов. — Важке каміння згодиться для трампліна.
— Це не щедрість смертника з електричного стільця? — поцікавився Годвін.
— Ні, тверезий розрахунок, — відповів Петро Сергійович.
— Наталя вже побігла в сусідній корпус, — сказав Євген. — На дворі злива. А вона в чому була вискочила. Електронно-математична машина зараз обчислює швидкість розгону, кут зльоту, силу удару…
Елен захоплено дивилася на Євгена:
— І ви стрибнете?
— Навіть якщо б знаходився в кабіні, — відказав він.