Пейзаж Місяця змінився. Зник попелясто-сірий покрив. Кам’яне море, по якому рухалися мандрівники, здавалося поливою й полискувало синюватою крицею з фіолетовими лелітками. Воно нагадувало застиглий шлак, місцями гладкий, мов лід, місцями хвилястий, із концентричними колами зморшок, шорсткий і пористий.
Елен скрикнула, побачивши з-за скруту полив’яний наст рівнини, по якому пролягли дві смуги, одна золотиста — до кошлатого сонця, друга ніжно-синювата — до велетенської кулі Землі, що висіла над зубцями гірського кряжу.
Елен сиділа на кузові танкетки біля самої півсфери і спиралася на залізну руку маніпулятора.
— Як дивно, місячна доріжка на Місяці… На Землі вірять, що місячна доріжка веде до щастя.
— Можливо, тому… — тихо почав Євген.
— Що вона веде до нас на Місяць, — договорила за нього Елен. — А ця доріжка веде назад, до синього неба, до півтіней, до м’якого розсіяного світла, до дощику, до всього того, що ми не цінували удома, на Землі. І, звісно, до щастя…
Том Годвін, що йшов поряд, свиснув:
— До бога далеко, до дому і щастя ще далі. Звісно, не для тих, хто удома стирчить.
— Кого ви маєте на увазі? — насторожився Євген.
— Того, кому всього мало: тепла, комфорту, кави й віскі… кому треба ще перцю… притому чужого.
Євген промовчав.
— Застрягла відповідь? — поспитав Годвін. — Запийте його коктейлем, який приготує ваша чергова дівчина.
Не відразу почувся голос Євген:
— Електромагнітний сигнал, містере Годвін, повертається з Місяця через три секунди. Але в розмові з вами я волів би вимірювати відстань парсеками.
— Щоб мої слова йшли до вас декілька років? — почав закипати Годвін.
— Краще декілька поколінь, — ввічливо відповів Євген і повернув танкетку за стрімчак так різко, що Елен ледве всиділа.
— Чоловіки, перестаньте! — обурено крикнула вона й затнулася.
Танкетка з ходу зупинилася.
Розлючений Годвін так і завмер з відкритим ротом.
Петро Громов і Анікін, що пішли вперед, стояли нерухомо.
Всі мовчали.
Місячна куля, колись стискуючись, тут розкололася, мов велетенський горіх. Первозданна сила немов мечем розрубала планету. Гігантська тріщина проваллям розітнула рівнину моря, крутостінною ущелиною надвоє розвалила гірський кряж. Частини гір змістилися. Море робило величезний приступок, тягнучись за тріщиною вже метрів на сто нижче.