Біля ущелини танкетка зупинилася. Могутні залізні руки підібрали величезний камінь, замахнулися ним, далеко закинувши назад, і метнули вгору. Камінь описав дугу і зарився в пухкий шар попелу з краю ущелини.
Нічого не трапилося.
— Ну ось, — поблажливо відзначив Петро Громов. — Тепер скажете, що швидкість була замала.
Елен, цілячись телескопічним об’єктивом, продовжувала знімати. Вона перша помітила, що навіть слабкого удару «імпровізованого метеорита» виявилося достатньо, щоб вивести попіл зі стану нестійкої рівноваги. Він потік… потік, нагадуючи темну рідину. Спочатку він падав з висоти цівкою, але скоро таких цівок з’явилося безліч, закручені спіралями, вони злилися в попелястий «водоспад».
Внизу з каміння почала підніматися чорна хмара.
Що там зволікає Євген?
І раптом попіл звалився чорною Ніагарою. Танкетка зникла із виду. Не можна було зрозуміти, що з нею трапилося.
— Міраже! Він потонув!.. — крикнула Елен.
— Гусениці буксують, — почувся в шоломофонах голос Євгена.
— Мерщій на допомогу! Його засипле! — крикнув Петро Сергійович.
Попелястий водоспад розростався з лячною швидкістю. Але люди, не роздумуючи, кинулися в чорну хмару, що клубами піднімалася з поверхні.
Євген блимав прожектором. Світло ледве виднілося в імлі.
Дослідники трималися за руки, щоб не загубити один одного.
Дісталися до танкетки по коліно в попелі.
— Мов у Помпеях, — прошепотіла Елен.
На мить вона уявила собі, що всіх їх засипле навіки. Вони сядуть, безвольні, покірні долі… Їх знайдуть, скам’янілих, через сто тисяч років і помістять під скляні ковпаки в музеях. Як у Помпеях… Вона пересмикнула плечима.
Спробували штовхнути танкетку, але вона не зрушилася.
— Піднімайте за гусениці! — наказав Петро Громов.
Елен нарівні з усіма вчепилася за гусеничну стрічку. Сліпучий день перетворився на непроглядну ніч. Здавалося, люди у водолазних костюмах спустилися на дно темного моря.
Лише на Місяці можна було підняти учотирьох такий тягар. Танкетка допомагала, як могла, спираючись на маніпулятори.
Спотикаючись, ледве витягуючи з попелу ноги, Елен тягнула танкетку разом зі всіма і вже не думала про Помпеї. Вона рятувала Євгена! Вона не могла припустити, що Євген сидить у безпеці на далекій Землі, в лабораторії і перемовляється зі своєю помічницею Наталею, яка варить йому каву…
Нарешті, шар попелу став мілкіший, танкетка опинилася на камінні. Елен відчула, що механічна рука підхоплює її.