— Трясця! Це мене влаштовує. Розставлю по дорозі заявки. Тут дещо валяється під ногами. Погляньте, що я знайшов. Це вам, Ель, до дня вашого місячного народження.
І Том Годвін простягнув Елен знайдений ним камінець.
— О-о! Томе! — вигукнула Елен і зніяковіла. — Мені здається, що… мені одного разу вже дарували його тут.
— Хто дарував? — здивувався Годвін.
— Можливо, уві сні… Я хотіла б заснути, — розгублено говорила Елен. — Годвіне, у вас не залишилося пілюль? Адже я не піду з вами.
— Дурниці! — обурився Годвін. — Як ви можете залишитися тут сама?
— У цій кабіні так затишно, — сказала Елен перше, що спало їй на думку.
— Але міжнародний корабель не зможе опуститися відразу в двох місцях, — переконував Годвін.
— Але я не люблю ходити пішки, — упиралася Елен, думаючи про щось своє.
— Вас повезе танкетка, — сказав Громов, уважно спостерігаючи за Елен. — Ви відпочиватимете разом з нею.
— Танкетка? — відразу пожвавилася Елен і ледь почервоніла. Відтак, примружившись, подивилася на Громова. — Ви романтик, командоре. Хочете пройти сотні кілометрів без асфальту, нехтуючи золотом і алмазом, аби лише побачити «той бік»!
— Я шукаю скарб значно більший, — посміхнувся Громов. — Шукаю і згадую, що Колумб не повертав назад від невідомих берегів, Амундсен не повертався, не дійшовши до Америки Північним шляхом.
— Я готовий, командоре, — заявив Том Годвін. — Американець Пірі дістався до Північного полюса.
Ще за годину до того, як Місяць мав зійти над Москвою, Елен стояла біля танкетки, спрямувавши погляд на темну півсферу.
Чоловіки неподалік установлювали автоматичну радіостанцію спостереження. Вона протягом року повинна була повідомляти покази різних вимірювальних приладів.
Спершись об борт танкетки, Елен задумливо дивилася на матову півсферу. І, нарешті, півсфера почала яснішати, мовби наповнюючись повітрям і світлом. Поступово, немов виходячи з туману, стало вимальовуватися зображення Євгена. Ні! Долаючи відстань в 384 тисячі кілометрів, він сам, живий, бадьорий, схвильований, з’являвся перед Елен.
Том Годвін, відірвавшись від роботи, здалека бачив, як здригнулася Елен, очевидно зустрівшись із Євгеном поглядом.
— Мій Міраже! Я так вас чекаю, — тихо сказала Елен.
— Селено!..
— Я подумала, що ви образилися. Я захоплювалася Годвіном.
— Я також.
— Я знаю. Ви врятували мене з Землі. Але на Місяці ви вчинили б так само.