— Та хіба можна домовитися з їх генералами! — махнув рукою Євген.
Кабіна «Шукача-ІІ», коли в нього повернулися Громов з Анікіним, стала несподівано затишною.
Елен накрила стіл, розставила прибори, розшукала серветки, розвісила по стінах краєвиди Землі, які вирізала зі знайдених журналів: берізка над річкою, захід сонця… шторм у морі… гамірні вулиці міста… люди під парасольками… Дощ! Чудовий земний дощ, неможливий на Місяці! Елен у яскравому светрі й спортивних штанах, пов’язана подобою фартуха, поралася біля столу:
— Прошу всіх сідати… Буде дуже смачно. Чи не можна увімкнути земну музику? Люблю симфонії, але обожнюю танцювати.
Анікін кинувся до радіоапаратури.
На Місяці Землю було краще чутно, ніж на самій Землі. Якийсь час усі мовчки слухали музику, що мчала крізь міжпланетний простір.
— Ось що, товариші, — сказав Громов, усідаючись.
— Товариші по нещастю, — підхопила Елен.
— Ні, товариші по роботі, — поправив Громов. — Потрібно подумати про завтрашній день.
— Чи варто думати… про смерть? — сказала Елен.
Громов пильно подивився на неї:
— Ми забезпечені чотирнадцятьма балонами кисню. По одному на земний день.
— Хіба є ракети, які зможуть прилетіти за нами? — обернулася до Громова Елен.
— Є дві резервні ракети типу «Шукач-І», — відказав Громов. — Але вони двомісні. Пілоти змогли б узяти звідси лише двох…
— Розумію, — з гіркотою сказала Елен, — тут є зайві.
— До настання місячної ночі сюди прилетить міжнародна космічна експедиція, — роздільно промовив Громов.
— Вавилонську вежу не можуть добудувати з біблійних часів!
— Я говорив з академіком Бєляєвим. Весь світ перейнявся нашою долею. Зараз важко перешкоджати завершенню будівництва.
— Я лише описувала міжнародні конфлікти… Невже тепер доведеться стати їх причиною?
— Радше причиною міжнародного єднання. Потрібно думати, як не залишитися в боргу перед людством.
— Визнаю ваше керівництво, командоре, — втрутився Том Годвін, — поки не виплачу вам борг. Яке завдання?
— Зібрати зразки порід, спостерігати місячну природу і… дійти до краю видимого із Землі місячного диска.