Раптом, Світлана зупинилася і схопивши сина за плечі вигукнула:
— Досить, Андрію! Це перейшло всі межі! Тобі вже вісім років, а поводиш себе наче в три! Всі діти в твоєму віці граються машинками, смикають дівчат за коси, матюкаються в кінці-кінців, а ти…
— Дивак?
— Я цього не сказала… — більш спокійно відповіла Світлана, — просто ти занадто багато уваги приділяєш їжі.
—Я хочу, аби було смачно, — продовжувало давити на жалість маленьке чортеня.
Мати зітхнула:
—Я знаю, але цього разу ти зробив людині боляче. Люди не повинні страждати через твої бажання, розумієш?
—А через не їстівні котлети повинні?
Світлана почала розуміти, що їй стає все дедалі важче доносити свою думку синові.
— Ні, люди взагалі не повинні страждати. Послухай… — пригладивши синові волосся, мовила мати. — Давай домовимось так: доки в тебе не буде власного ресторану, ти не будеш робити людям боляче. Добре?
— Домовились, — сухо відповів Андрійко, обійнявши матір. — Та я не хочу мати власний ресторан. Я хочу працювати в «Діамантовому язику».
Саме в цю мить виконувач бажань знаходився десь поруч. Він підняв загадане Андрійком і обережно пронісши його крізь роки, розбив на друзки перед самим виконанням.
"Чарівна співбесіда"
Після суворої і по справжньому чоловічої розмови з батьком, жбурляння котлет залишилося в минулому, дівчатка за коси були посмикані, а матюки вивчені. Втім, Галушка не полишив кулінарію. Він просто поставив себе у межі дозволеного і від гріха подалі перестав ходити в шкільну їдальню. Крім того, в Андрійка нарешті з’явився друг, котрий як і має бути в ідеалі, "пізнався йому в біді". І хоча саме через Дениса Андрій мало не зламав тоді обидві ноги – випадок закінчився легким переляком рятівників і журналістів, що жартома прозвали малих дебілів «невразливі двоє», не підозрюючи, скільки дітей у цьому віці хотіли б стати невразливими.
У Дениса, на відміну від Галушки, не було особливих талантів і навіть інтересів як таких не було, хоча його неодноразово намагалися записати на танці, бокс, школу англійської та різьбу по дереву. Ніде більш ніж на день він так і не затримався, кажучи, що від танців у нього болять ноги, від боксу – ніс, від англійської – язик, а різьба по дереву – це просто не його. Разом з тим, зі сторони Галушки були спроби отримати крім друга ще й колегу, але після того як четверте яйце опинилося на сковорідці разом із шкарлупою, друзі відмовилися від цієї дурної ідеї. Та й в подальшому Денис все-одно міцно підсів на он-лайн ігри.
В цілому ж, життя у обох, як і в будь-яких школярів, було достатньо безтурботним, а через це вони не помітили, як швидко довелося сказати школі «До побачення». Особливо не помітив Денис, в той час як вони з Галушкою, вже без п’яти хвилин випускники, сиділи у останнього в кімнаті, кожен займаючись своїми справами…
— «Діамантовий язик» проводить конкурс!!! — заверещав Галушка, немов свиня, яка занадто пізно дізналася про Різдво. Подивившись на те, як Денис, подібно популярному демотиватору з Робертом Дауні молодшим, закотив очі, Галушка продовжив голосно читати далі:
«Ресторан «Діамантовий язик» проводить конкурс на кращу страву! Переможцю, надається можливість практики з майбутнім працевлаштуванням!!! А ще, його страва неодмінно потрапить в меню ресторану під тією назвою, яку він вигадає сам!».
— Що за маячня… — скептично мовив Денис, марно намагаючись вбити ельфа у своїй улюбленій грі, «Золотесеньке Родовище», котра на той час вважалася кращим способом втратити багато часу, зіпсувати зір і позбутися зайвих грошей, придбавши чарівну ломаку дев’ятнадцятого рівня.
— Ця маячня написана на офіційному сайті, — не відриваючи очей від ноутбука, повідомив Галушка.
— Ти так кажеш, наче маячні в інтернеті ніколи не читав…
— Читав, але хто не ризикує, той не п’є шампанського!