— Вам не добре? — запитав він.
— Та ні, все гаразд. Просто занадто сильний анальний спазм, — пояснив Нота.
Хоча з точки зору Миколи «занадто сильним анальним спазмом» там не пахло, а як мінімум якась невидима сила розривала дупу Ноти на шматки.
Згодом Нота заспокоївся, розповівши як тяжко працювати на кухні у Шміля.
— До мене у пана Шміля претензій не було, — напевно занадто різко вистрілив Микола і точно занадто самовпевнено.
— Значить ти не людина, а робот! — посміхнувся Нота.
«Ну звичайно він мені не повірив», — сховав своє засмучення хлопець за легкою посмішкою.
— Так ось саме за порадою батька я також стажувався в «Каштановій альтанці» і вже тоді старий Шміль був старим. Але він кидався зовсім не омарами, а картоплею, з такою силою, що одного разу я втратив свідомість.
Уявивши собі цю картину Микола прикусив нижню губу аби не розреготатися. Далі він почув над повчальну розповідь про суп, котру гарно запам'ятав здебільшого через її безглуздість. А потім Нота врешті-решт згадав про тести. Ганіш попереджав, що їх буде кілька і найлегший з них «на уважність». Легкість цього тесту полягає в тому, що ледачий Нота за всі роки так і не примусив себе змінити каверзний рецепт, або хоча б граматичну помилку.
— Слово "кипяточку" без апострофу написано.
— Браво! — невимушено вирвалося у Ноти. — Мабуть ти вже колись проходив цей тест?
— Проходив, — мовили вуста, котрі наговорили брехні на рік вперед.
— Тоді зрозуміло, — зітхнув Нота, сховавши листок туди звідки взяв. — Не смію тебе більше затримувати. Післязавтра з восьми твій перший робочий день.
Почувши це, Микола мало не вмер з радощів (подумки звичайно). Він потис Ноті руку, після чого розвернувся та з посмішкою на обличчі поспішив піти геть. Однак, раптом, Нота вигукнув до нього:
— Колю!!!
«Чорт забирай! Не можна одразу було сказати?», — засмутився Микола, намагаючись сховати посмішку. Але перш ніж він обернувся, Нота запитав у його спини:
—Я знаю вам всім в універі дають прізвиська. Яке було в тебе, якщо не секрет?
«Як же чешеться язик сказати «батькова дитина» чи «рояльна повійка». А може безстрашно піти у ва-банк і мовити «Фугу»? Ні це занадто жорстоко.
— Фуа… (Ганіш мене вб’є).
"Ганіш"
Ганіш він же Ганішевський Сергій Батькович, він же власник кількох похоронних бюро та ресторану «Діонс», а також остання таємнича фігура на нашій шахматній дошці. І хоча Ганіш доклав багато зусиль аби залишитися в тіні – дещо про нього все ж таки відомо. Наприклад те, що в свої тридцять три роки він був не одружений; носив костюми від «el-nicol» і їздив на дорогих авто, вікна яких завжди тонувалися в нуль. Також було відомо, що Ганіш не рівно дихав до книжок. Він мав величезну бібліотеку де можна було зустрітися як з «Критикою чистого розуму» так і з «Курочкою рябою» у чарівному позолоченому переплеті. Більше всього Ганіш не навидів програвати, а тому «Ціль виправдовує засоби» – виключно його девіз.
Спочатку «Діонс» не належав Ганішу. Подейкували, що за специфічне географічне розташування попередньому власнику відвалили кругленьку суму, цілком достатню аби останок життя проіснувати без турбот на якомусь острові максимально близько до екватора. Можливо він так і вчинив, адже с тих пір його більше ніхто не бачив. Щоправда, згодом схожого чоловіка зовсім випадково знайшли на острові Хортиця. Від нього страшенно тхнуло, виглядав він погано і був абсолютно мертвий. Категорично стверджувати, що це той самий власник не можна як і те, що це справа рук Ганіша, але всі як один були впевненні, що Ганіш на таке здатний…