— Засуну морквину в носяку!!!
Олексій не став зволікати і вдарив кулаком по телефону так, що той мабуть затих навіки.
— То ж…— почав Нота не відводячи очей, від Миколи, — ти мені збрехав і ніякого стажування у «Каштановій альтанці» в тебе не було.
Якщо чесно, то Микола не знав, що і думати. На його неупереджену думку, він працював чистіше ніж прибиральниця Букінгемського палацу, але незважаючи на це все ж таки вляпався і діватися було нікуди. Довелося визнати:
— Дійсно… Ніякого стажування в мене там не було.
— І він підіслав тебе слідкувати за мною? — тоном Джеймса Бонда запитав Нота.
— Можна сказати і так. Але скоріше не за вами, а за рестораном, — відповів хлопець відкриваючи останні карти і не підозрюючи, що мова йде навіть не про його колоду. — Він хотів дізнатися, що таке «далошмак», а ще його цікавив рецепт «емпаєра».
«Так ось який ти, засланий козачок», — подумав Нота, мало не розреготавшись з не правильно вимовленого кодового слова.
— Передай Галушці, що якщо він і далі буде корчити з себе шпигуна то я вирву його серце. Второпав?
— Второпав. А як цього Галушку можна знайти? — спантеличено поцікавився хлопець.
— Ти що знущаєшся??? — розгнівався Нота.
Втім, людина незацікавлена змогла б без особливих зусиль помітити, що Микола каже правду. Його перелякані очі кліпали так немов у них світили ліхтариком, адже він гадки не мав хто такий цей Галушка.
— Пішов до бісової мами! — вигукнув Нота, не маючи більше сил спостерігати перед собою зрадливе тіло.
Раптом, Миколі в кабінеті стало душно і нічого робити. Хоча, одне питаннячко все ж таки вертілося у нього на язиці. Стосувалося це питання зарплатні. Так, нехай він трошки шпигував, однак разом з тим він і працював не покладаючи рук, а отже зараз має повне право на зарплатню за останній місяць. Втім, не встиг Микола озвучити своє прохання, як Нота вкрай жорстко висвітлив свою думку з цього приводу.
— Пішов геть звідси!!! — заверещав він, мов різаний, кинувши у хлопця наповнену водою літрову пляшку. Не розрахувавши напрямок, Нота дуже злякався, помітивши, що траєкторія польоту пляшки загрожує Миколі усиновленими дітьми. Та врешті, відчувши схожий страх, хлопець вчасно сіпнувся, отримавши горлянкою пляшки в лобок. Жестом показавши Ноті, що питання зарплатні вирішене, шпигун поспішив залишити кабінет.
Вже через кілька хвилин, Микола швидко шкандибав по осінньому Києву, інтенсивно розтираючи свій лобок. Легкий біль почав наростати і навіть велика швидкість не допомагала хлопцю від нього втекти. А як же все добре починалося…
—…То кажеш, ти працював у «Каштановій альтанці»? — запитав Нота хлопця сидячого навпроти. Його спокійний і серйозний вираз обличчя викликав довіру, однак серце калаталось так немов бідолаху наказали розстріляти. Але чи дійсно він працював у «Каштановій альтанці»?
— Так, — відповів Микола, намагаючись не відривати своїх брехливих очей від Ноти.
— І як там поживає старий Шміль? — з неудаваною цікавістю запитав Нота.
У відповідь було кинуте таке ж спокійне і навіть трохи байдуже:
— Кричить на всіх - кидається омарами. (Принаймні так казав Ганіш).
Нота посміхнувся, встав з-за столу і підійшовши до вікна, кинув свій погляд на вулицю. Судячи з виразу його обличчя на перехресті когось збив автомобіль. І скоріше всього на смерть, адже не дарма Нота став схожим на крейду. Втім, намагаючись побороти цікавість, Коля вирішив і далі слідувати своєму вигаданому образу особистості котру вкрай важко чимось вразити. І тільки коли зляканий Нота невпевнено попрямував до сідельця, Микола не витримав: