— Звичайно, що можна! — заперечив Галушка поставивши келих на стіл. — Навіть треба! Лікар говорив мені, що вино на язву – це як масло на хліб!
Будучи впевненим, що від ковтка не буде жодного іншого ефекту, окрім як страшенного переляку Ноти, Андрій все ж пішов на цей ризикований крок. Вмить, на його обличчі намалювалось не аби яке задоволення, а на обличчі Ноти не аби яке здивування.
— Який же чарівний смак, — замріяно мовив Галушка, — настільки чарівний, що я не можу не поділитися цим вином з нашим мером.
— Що? — здивувався Нота — Навіщо тривожити людину яка вас навіть не знає???
— Ну-у… — потягнув Галушка, — взагалі-то він мене знає. Ми разом з ним в лікарні з язвою лежали. Так що за порадою лікарів йому також винця не завадить.
Сумнівів більше не залишилось.
— Ти знаєш про проносне, — приречено констатував Олексій, намагаючись звести думки до купи.
Галушка хитнув головою в знак згоди, сплюнув у бокал ковток не випитого вина і уставився на Ноту немов на десятирічного сина у якого знайшов пачку кубинських сигарет.
— Послухайте мене дуже уважно, пане Ното, — почав Галушка, ховаючи пігулки в кишеню. — Очевидно зараз у вас з’явилися достатні підстави припускати, що я знаю про «Діамантовий язик» дуже багато. Так от раджу вам помножити свої припущення на 5. Ваші «Великі боби» частина моєї маленької помсти і зупинюся я лише тоді коли сам цього захочу. Можливо залишу вам одного… Того, що зараз зі своєю сім’єю сидить позаду мене і в занадто великій кількості поглинає емпаєр. А може і його заберу.
Людина яка придумала слово ошелешення навряд чи могла передбачити наскільки жалюгідним і неефективним воно виявиться для опису стану одного недолугого власника ресторану. І все ж:
— Ви виглядаєте ошелешеним, пане Ното, — продовжив Галушка. — Та хвилюватися не варто. Враховуючи, що ваша витівка більш ніж дитяча я не буду вчиняти з вами надто жорстоко. Втім, якщо на цьому ви не зупинитесь…
— То що??? — крізь зуби гнівно прошипів Нота.
Спершись ліктями на середину стола Галушка нахилився до Ноти ближче і прошепотів:
—Я знайду серце «Діамантового язика» і вирву його. Можеш навіть не сумніватися, друже. Я його вирву.
Перш ніж піти, хлопець у якого явно вселився біс, побажав Ноті всього доброго і у буквальному сенсі порадив не робити різких рухів. Однак, не зрозумівши, що Галушка має на увазі, Нота в пориві нестримної люті скочив зі стільця, розплатившись за це величеньким шматком своїх штанів. За іронією долі, як раз у той час коли Олексій прикриваючи гузно, мчав у свій кабінет, його помітив мер, котрий з усмішкою вигукнув:
—А хто це там тікає???
«О, Господи…», — у відчаї зітхнув Олексій, якому зрештою довелося продовжити свій напрочуд хороший вечір.
Годину потому Олексій апатично і без штанів сидів на кухні «Діамантового язика», чекаючи від свого шеф-кухаря відповіді на єдине питання.
— Якого біса він про все знав?! — заверещав Нота, вгативши ногою по плиті.
Однак, з цього приводу Володі нічого було повідомити і він мовчки дивився на вм’ятину залишену шефом.
— Тільки ти і я знали про мій план! Тільки ти і я!!! — знову закричав Нота, пригладивши вібруюче від емоцій волосся.
— Невже ви думаєте? — з образою мовив Володя.