«Так феєрверк на унітазі ще ніхто не називав», — зловив себе на думці Галушка. Піднісши до носа келих, Андрій сколихнув його, після чого почув дивний і мало приємний запах. Пити таку гидоту було і справді не безпечно, а тому настав час з цим покінчити.
— Хвилинку… — мовив Галушка, поставивши келих на стіл.
Нишпорячи у своїй кишені, Андрій не зводив очей зі збентеженого Ноти. «Дивно, адже приводу для занепокоєння я ще не давав», — подумав хлопець після чого під уважний і вкрай заціплений погляд свого співрозмовника дістав з кишені якісь пігулки.
— Тобі не добре? — турботливо запитав Нота, відчувши зовсім безпричинний укол в серце.
— Та ні, це я для профілактики, — зауважив Андрій, запивши водою одразу дві таблетки. — У мене ж язва…
Мабуть ніхто особливо не здивується коли дізнається, що після цих слів в нашій картинній галереї з’явився ще один надзвичайно цікавий портрет з дивною назвою «Язва». На цьому полотні зображений чоловік років тридцяти з трошки відкритим ротом і розгубленими очима у яких найвибагливіший поціновувач мистецтва здивовано міг прочитати:
«Язва!Язва!Язва… Язва це міф! Для таких зануд як ти! Міф! Ти хворієш язвою? Я також ні – ось тобі і вся ймовірність».
— Язва? — перепитав Нота, з інтонацією людини яка не знає, що таке язва або чомусь до недавнього часу вважала її міфом.
— Ага, — спокійно відповів Галушка, запивши третю пігулку.
— Це серйозно?
— Ні. Нічого серйозного, — запевнив хлопець. — Хоча на початку літа мало не вмер. З’їв якусь гидоту а потім пролежав у лікарні цілий місяць.
«І справді нічого серйозного», — подумки вирішив Олексій.
—З Вами все добре? — запитав Галушка, помітивши що ні.
— Та якось не зовсім, — послабив краватку Нота.
— Вина? — люб’язно запропонував Андрій.
Вже вдруге Нота стикається з подібним. Не чекаючи відповіді, Галушка підсунув свій келих Ноті, аби той промочив підступну пересохшу горлянку.
— Та ні…Дякую. Ти не хочеш пройтися? — тремтячим голосом мовив Нота, відставивши келех у бік.
Невинне питання вийшло вкрай несподіваним і дивним враховуючи той факт, що на вулиці нещодавно почалась не аби яка злива. Оцінивши її масштаби, Галушка кинув:
— Ненавиджу вештатися під зливою.
В наступну мить, Нота хотів ненароком зачепити келих, щоби той впав і розбився на маленькі друзки, однак як кажуть в народі «дурних не має» і Галушка прочитавши в очах ще до кінця не оформлену думку, швидко підсунув келих до себе.
«Невже він знає про проносне???», — с острахом запідозрив Олексій. «Мабуть все ж таки ні, адже не підносив би зараз цю гидотну собі до рота».
— Та наплюй ти на вино! — вигукнув Нота, коли уста Галушки торкнулися чудернацького зілля, — я десь читав, що людям з язвою не можна вина.