Цілком закономірне і просте питання не було задане з самого початку, а тому здалося Ноті важкуватим і доволі дивним. Він лишив свою сьомгу у спокої, відкашлявся і повідомив:
— Кілька днів тому мій шеф-кухар бачив у твоєму ресторані нашого постійного клієнта. Це ж не просто збіг?
— Звичайно, — задоволено підтвердив Галушка. — З іншого боку… Можливо вашому шеф-кухарю просто до вподоби наша кухня.
— Але навіщо таке робити? — проігнорувавши кмітливе зауваження, вигукнув Нота. — Те що між нами сталося, сталося дуже давно… Мільйонам людей кожного дня відмовляють у роботі і тільки ти це так гостро сприйняв. Крім того, — продовжив Нота, — яким чином відбиваючи моїх клієнтів ти переможеш на КРУ? Де клята логіка, хлопче?
Дивлячись на Ноту скляними очима, Галушка згадав «ту злощасну співбесіду». Між іншим у нього і самого накопичилось безліч запитань.
— Де клята логіка??? — взявши зі столу сріблястий ніж прошепотів хлопець. — Кому ж як не Вам, пане Ното, знати де клята логіка? Хіба ж не, Ви, звикли влаштовувати конкурси, лише для того аби слати переможців під три чорти?
Нота уважно спостерігав за ножем, згадуючи «ту злощасну співбесіду». На скронях виступив піт, а око сіпнулось від сліпучого зайчика спійманого з гострого леза.
—Я просто хочу знати чи плануєш ти зупинитися сам чи може… — Нота замовк підшукуючи необхідні слова.
— Чи може що??? — запитав Галушка в очікуванні погрози.
Втім, погрози Андрій так і не дочекався. Адже не зважаючи на те, що кожна клітинка Ноти бажала покидьку смерті, він опанував себе, витер рота і поклавши серветку на стіл, натиснув кнопку виклику офіціанта, котрого їм довелося чекати аж дві з половиною секунди. Не відриваючи очей від свого візаві, Нота щось прошепотів офіціанту і той хутко побіг на кухню. Як тільки ж офіціант зник, рука Олексія потягнулася в кишеню за цигарками, але згадавши, що її хазяїн вже рік як не курить, вирішила обмежитися серветкою.
Далі, обравши в голові належну інтонацію, швидкість і тембр Нота намагався говорити так, щоб кожне слово буквально висікалося у Галушки в мозку:
— Зараз тобі принесуть одне з найрідкісніших і найдорожчих вин про які тобі можливо доводилось чути. Я не кажу його назву бо ти все-одо не повіриш. Ти вип’єш келих цього вина до дна. Чорт з ним! — махнув рукою Нота. — Але в замін ти залишиш мене і «Діамантовий язик» у спокої! То як? По кулінарськи?
—А ви вмієте заінтригувати, пане Ното! — дещо нервово, але з посмішкою, вигукнув Галушка, впустивши ножа на стіл.
— Мушу визнати, що до тебе мені як до місяця, — протараторив Олексій.
—Я пристаю на вашу пропозицію! — без вагань погодився Галушка.
«Попався», — зрадів в душі Нота.
Через якусь хвилину молодий офіціант, нічого не підозрюючи, тремтячими руками приніс замовлене вино і один келех, який мало не розбивши, наповнив десь на третину.
— Хіба ви не почастуєтесь разом зі мною цим чудесним напоєм? — здивувався Галушка цікавому вибірковому сервісу.
—Я не заслужив, — кинув Нота з кам’яним обличчям.
«Попався», — зрозумів Галушка.
Витерши піт з лоба, офіціант відкланявся, знову залишивши закоханих на одинці.
—З нетерпінням чекаю твоїх відгуків, — і справді з нетерпінням мовив Нота.