— До речі, якщо тебе так цікавить КРУ, то знай, що головний твій суперник зовсім не «Діамантовий язик», а «Діонс», — зазначив Нота, старанно відділяючи шматочок від сьомги.
«То цей кретин навіть не знає правил КРУ», — здивувався Галушка, почавши легенько направляти розмову у інше русло.
— Це правда, що ваш батько міг відгадати будь-який інгредієнт страви лиш торкнувшись до неї кінчиком язика?
— Ну не таким вже й кінчиком, — усміхнувся Нота. — Йому потрібно було добре облизати страву перш ніж зрозуміти з чого вона зроблена. Але в цілому так. Адже не дарма його язик назвали «діамантовим».
Галушка зробив вигляд, що задумався:
— Пам’ятаю минулого разу у статуї вашого батька на язиці був камінчик…
— Він і зараз там є, — розгублено всміхнувся Нота.
— Хіба ви його не зняли?
— Перепрошую? — перепитав Олексій, ледве проштовхнувши занадто велику краплину вина.
— Ну-у, — протягнув Галушка, не знаючи як по-іншому можна розтлумачити слово «зняли».
— Його, що там не має??? — почервонів Нота.
Галушка вирішив, що досить, махнув рукою і сказав:
— Може я просто не звернув уваги.
Але Ноту така відповідь зовсім не заспокоїла. Він, жбурнувши на стіл серветку, скочив зі стільця і помчав до виходу немов дупа антилопи яка ось-ось опиниться у пащі лева. Вибігши на вулицю і впевнившись, що діамант на місці, Олексій наказав охоронцям охороняти його краще, поправив зачіску, перевів подих і повернувся до Галушки.
— Більше так не жартуй, — крізь зуби посміхнувшись, відказав Нота.
— Судячи з вашої реакції це все ж таки справжній діамант.
Власник «Діамантового язика» обвів поглядом довкола і прошепотів:
— Звичайно ні, але його часто намагаються вкрасти, тому зайва увага не завадить.
«Це не схоже на зайву увагу», — подумки здивувався Галушка. «Невже їм дійсно вистачило сміливості почепити справжній діамант?».
— Чому ти нічого не їси? Клянуся, там немає отрути, — посміхнувся Нота, помітивши що сьомга в тарілці Галушки досі не втратила цноти.
Втім, менше всього Андрію зараз хотілося їсти, перевіряючи чи каже Нота правду.
— Навіщо ви мене покликали, пане Ното? — несподівано запитав Галушка, демонстративно відсунувши тарілку з сьомгою.