— Коли ти сідаєш за рояль, то забуваєш про ресторан… Я ж бачу. Ти не зможеш бути кращим в обох випадках... А Нота має бути кращим, розумієш?
Мимоволі згадується Гнат Васильович Нота – віртуозний і надзвичайно ввічливий кишеньковий злодій, який за рік заробив собі на безбідний останок життя. Так-так, ввічливість була його візитною карткою. Майже всім своїм жертвам він залишав записки написані красивим і навіть орнаметальним почерком. Зміст записок був найрізноманітніший: починаючи від «Гроші в житті не головне» і закінчуючи адресою під'їзду в якому жертва могла відшукати частину своїх коштів чи документів. І незважаючи на те, що всі записки писалися без іронії, глузування та від чистого серця, інколи вони примушували своїх адресатів рвати на голові волосся. А й справді. Якої ще реакції можна чекати від людини котра сунувши руку в кишеню, замість ситого вчорашньою зарплатнею гаманця, діставала звідти дурну записку з побажанням «Гарного дня». На запитання слідчого: «Звідки така ввічливість?», спійманий через специфічний почерк Гнат відповів, що змушений підкидати подібні записки, бо інакше його мучить совість. За іронією долі Гната спіймали саме в той день коли він, замучений совістю, твердо вирішив зав'язати. Це підтвердила остання залишена ним записка: «Вибачте – це останній раз» і ще тридцять таких самісіньких, знайдених в будинку в результаті обшуку.
Інші Ноти також були кращими хоча і не такими ввічливими.
— Що ж… — зітхнув Олексій, шукаючи очима лазівку, — я обіцяю, що «Діамантовий язик» завжди буде кращим. І мені не зможуть завадити ні вороги, ні Золотоволоска, ні навіть музика. Я обіцяю...
Одразу ж після цієї зустрічі хтось високо-високо в небі рвав на собі волосся, кричав, а потім розжарив пательню, аби настукати нею Ноті старшому по його хитрій, підлій і жорстокій голові.
Згодом, кулінар заснув і проспавши до самого ранку прокинувся у зовсім іншому місці. Уві сні, перед смертю, він встиг сказати якесь не розбірливе слово, котре починалося літерою «а». Серед варіантів, які малися у Ноти молодшого на цей рахунок, було ім’я його матері, а також купа страв чи просто інгредієнтів, що починалися з літери «а». Ці варіанти були ймовірні в однаковій мірі, але який з них правильний, ми скоріше за все не дізнаємося ніколи…
«Нота старший залишиться в нашій пам’яті як дуже працьовита, вкрай наполеглива і одержима своєю справою людина. Йому випала нелегка доля, але він з достоїнством витримав всі її капризи і досяг всього, що захотів. Він з нуля створив прекрасний ресторан – «Діамантовий язик» і виховав чудового сина, якого ми всі звикли називати малюк Нота. До речі, хочу сказати, що ні на мить не сумніваюся в тому, що Олексій з гідністю продовжить справу свого батька, і навіть досягне більшого. Пропоную, аби в цьому році нагороду в номінації «кращий ресторан» знову віддали «Діамантовому язику». Але на останок хочу сказати… Якби цей покидьок не вмер так швидко, я б у нього виграв…».
Промова Ганіша – власника «Діонса», на церемонії "КРУ", через сім днів після смерті Ноти старшого.
З Ганішем як і з КРУ вам доведеться познайомитися ближче, але значно пізніше. А зараз варто визнати, що у свій час і в своїй сфері Олексій Нота старший був чи не найкращим. Однак, на кожну рибу, як то кажуть, знайдеться більша. До речі, по нікому не відомій статистиці, кожна третя риба «потенційно велика», кожна восьма про це здогадується, кожна вісімнадцята у цьому впевнена і лиш кожна тридцята робить хоча б щось, аби відповідати своїм розмірам. Скільки ж потенційно великих риб в результаті стають собою, ми можемо і самі спостерігати гортаючи різні книги, дивлячись телевізор, або ж просто знаючи живий приклад в обличчя. Такий маленький відсоток зумовлений тим, що часом від самої риби мало що залежить. Візьмемо хоча б аборигена Камбо із племені Чамбо, котрий спокійно живе собі ближче до екватора на малесенькому острові, зеленуватий відтінок якого навіть полінувалися позначити на карті. Можете не вірити, але достеменно відомо, що якби Камбо народився в цивілізованій країні, то ще підлітком зацікавився б програмуванням, а до двадцяти вже б написав три надскладні програми, забезпечивши себе і роботою, і достатком, і славою одного з кращих програмістів. Але біда в тому, що Камбо народився на вищезгаданому маленькому острівку, а тому здобув собі славу віртуозного мисливця на личинок, що так надійно ховаються в корі дерев. Крім того, Камбо добре відомий у своєму племені кулінар, бо ніхто крім нього не вміє так вправно підсмажувати личинок до хрусткої скоринки. Можливо, зараз Камбо готує вечерю, не помічаючи, що вона у вигляді здоровенного тарантула вже давно залізла йому під листя. Смачного, Камбо!
Втім, проблема Камбо це не єдина, хоча і доволі прикра перешкода, з якою стикаються потенційно великі риби. Ще є лінощі, зневіра у собі і – сторонні люди, котрі кажуть тобі, що ти не більше тюльки.
Врешті-решт, перша потенційно «велика риба», про яку ми згодом поговоримо є тим одним із тридцяти і народилась ця рибинка у цілком підходящому середовищі. Зовсім скоро вона розкриє свій потенціал, хоча можливо і не в рамках даної розповіді.
Якщо ж проводити аналогію із суперкомп’ютером, то потужність нашого кулінара рівна приблизно трьом ефлопсам. Безсумнівно, кулінар від Бога нас чекає попереду, але розпізнати вам його доведеться самостійно і трохи пізніше. А поки послухайте цікаву історію про одну полтавську сім’ю.
Полтава — містечко в центрі України, під яким колись дуже давно розбили шведську армію і де скоріше лінощі, ніж фантазія стали причиною популярності страви у вигляді маленьких кульок тіста, що купаються у м’ясній підливці і в народі звуться галушки.
"Маленький екстреміст"
…Вони познайомились в супермаркеті, одночасно кинувши оком на самотню булочку з маком. Віталій схопив її перший. Вже хотів йти до каси, однак, раптом в ньому прокинувся уважний джентльмен, котрий віддав булку дівчині, помітивши, що злак знизу покритий пліснявою. Вже через якусь мить, під схвильований погляд адміністратора, вони весело вигадували трагічну історію у книгу скарг. Як виявилося, вони обоє ходять в цей супермаркет вже більше десяти років. «Треба ж таке, десять років сюди ходжу, і на тобі – зіпсована булка», — з жалем обмірковував ситуацію Віталій. У Світлани були схожі думки, щоправда більш романтичні.
Після побачення Світлана дізналася, що Віталій молодий перспективний юрист, котрий давно хотів завести сім’ю, але будучи до біса вибірковим, відкидав варіанти іноді скоріше, ніж вони встигали з’являтися. Втім, Світлана виявилася дівчиною «Дай Боже кожному», і вже через рік вони зіграли чарівне весілля з танцями, музикою і шаленою кількістю гостей. А після спливу ще одного року народився Андрійко. Помітили як у нас все швидко? Кидаємось роками, як сніжками. Однак, для Віталія цей останній рік тягнувся довго і був суцільним жахіттям…
Вся справа в тому, що на третьому місяці зі Світланою почало відбуватися страхіття. Як і личить деяким вагітним жінкам, її потягнуло на їжу в найрізноманітніших проявах. Іноді бувало так, що хотілося томатного соку, молока і папаї одночасно, хоча останню Світлана ніколи раніше не куштувала. Плюс, зазвичай це був лише легенький перекус – далі більше і гірше.
Часом, чудернацькі рецепти Світлана записувала прямісінько з популярного на той час телешоу, «Готуємо, аби з’їсти», де кухарі використовували інгредієнти, про які звичайні українці чули вперше і забували по закінченню телепередачі. Саме в таких випадках у гру мав вступити Віталій, котрому доводилося відшукувати всі ці смаколики: грейпфрути, вирощені папуасами при температурі +35; спеції, що вкривають собою лиш деякі схили Тибетських гір; чи поросят, яким до року дають слухати Моцарта, кажучи, що від цього їх м'ясо стане смачнішим. Звісно, Віталій не завжди вдавався до подібних крайнощів і часто підсовував своїй жінці звичайні спеції та фрукти, не кажучи вже про свиней. Однак, іноді вона замовляла такий фрукт чи спецію, котрі ні з чим не сплутаєш і тоді чоловікові доводилося шукати, підключати всі свої зв’язки.
Та він готовий був це робити, аби лиш Світлана не страждала… Тим не менш від таких страв її часто нудило і Віталій в приступі паніки викликав їй швидку. Вона набрала п'ятнадцять кілограмів – Віталій сім скинув. Вони часто сварилися, доводячи один-одного до сліз. Іноді, в найстрашніших сварках, здебільшого на боці Світлани, приймав участь посуд. А одного разу, коли Віталій відпочивав перед телевізором, між якимось дурнуватим італійським серіалом і новинами анонсували четвертий сезон «Готуємо аби з’їсти», де обіцяли розкрити рецепти найекзотичніших страв і карту з місцями розташування їх інгредієнтів. Кінетична енергія пульта зробила своє діло і наступного дня в цій сім’ї стояв новенький сорокадюймовий плазмовий телевізор.
Чи варто казати, що Віталій був ситий по горло цим телешоу, хоча не куштував ще жодної приготованої в ньому страви. На його скронях з’явилася рідка сивина, а родичі перестали його впізнавати. І може в цій сім’ї все також скінчилося б погано як і в попередній, але відчуваючи не добре, ця без перебільшення вистраждана дитина з’явилася на сьомому місяці. Хлопчика назвали в честь діда – Андрієм, а прізвище "Галушка" завжди мало нагадувати звідки він родом.